Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря - Олена Бачинська
Допомагали московити кримцям і пізніше. Особливо небезпечна ситуація для Менглі Герая склалася 1491 р., коли військо Великої Орди підійшло до самого Перекопа. Допомога з боку Великого князівства Московського виявилася тоді дуже доречною для кримського хана. Ніконовський літопис так описує цей вдалий у стратегічному плані похід: «Тоя же весни, месяца Майя, прийде весть к великому князю Йвану Васильевичу, что идут Ординские цари Сеит-Ахмет и Шиг-Ахмет с силою на царя Мин-Гиреа Крымского. Князь же великий на помощь Крымского царю Мин-Гирею отпустил воєвод своих в Поле под Орду, князя Петра Микитичя Оболенского да князя Йвана Михайловича Репню Оболенского же, да с ними многих детей боярских двора своего, да Мердоулатова сина царевича Сатнлгана с улани и со князи и со всеми казаки послал вместе же со своими воєводами. А Казанскому царю Махмет-Аминю велел послати воєвод своих с силою вместе же со царевичем и с великого князя воєводами, а князю Андрею Васильевичю и князю Борису Васильевичю, братии своей, велел послати своих воєвод с силою вместе же с своими воєводами... И снидошася вместе великого князя воєводи со царевичем Сатылганом и с Казанского царя воєводами, со Абаш-Уланом и со Бураш-Сеитом, в Поли, и княже Борисов воєвода туто же их наехал, и поидоша вместе под Орду. И слышавше цари Ординские силу многу великого князя в Поли и убоявшеся, възвратишася от Перекопи; сила же великого князя вьзвратися в свояси без брани». Доки кримський хан «сидел в осаде» за Перекопом, відбиваючися від війська Великої Орди, руські полки «под Ордою улусы у них имали и люди и кони отганивали».
21 червня 1491 р. Іван III повідомив Менглі Гераю: «Саталгана царевича на поле послал с уланы и со князми и с казаки, да и с руских есми воєвод с русскою ратью с ними послал, да и в Казань.. .к Магмед-Аминю царю послал... а велел есми ему послать рать свою на поле... И царь Магмед-Аминь и прислал ко мне с тем, что отпустил свою рать на поле. А вышли из Казани июня месяца в осьмой день, а царевич Саталган вышол июня месяца в третий день». Менглі Герай, у свою чергу, наголошував, що залишки Великої Орди є спільним ворогом і для Кримського ханату, і для Великого князівства Московського, а турецький султан виступає для Криму союзником у цій боротьбі: «И нынеча нам недруг и тебе недруг стоит Ахматовы дети. На Бога надеяся, сей зимы у недруга ноги подрезать, кони есмя взяли у него без останка; нынеча как бы им отойти, ино силы нет, вельми нынечя охудли, рать их королев сын побил. Султан Баязыт сее ж зимы тысячю своих холопов янычар ратью в десяти судах прислал, а твой челове Грибец то видел».
Спільно придушивши військову активність Великої Орди на початку 1490-х рр., кримці та московити скріпили й посилили свій союз, опосередковано підтриманий також Османською імперією і більш дієво і прямо — Казанським ханатом. Останній, подібно до ханатів Кримського та Астраханського, також виник на уламках колись могутньої імперії Чингізидів Золотої Орди. Всі ці три ханати — Кримський, Астраханський та Казанський — цілком обґрунтовано вважали себе спадкоємцями Чингізидів. При цьому саме Менглі Гераю вдалося утвердити свою династійну зверхність над Казанню, коли 1485 р. казанським ханом за підтримки Івана III став названий син Менглі Герая Мухамед-Емін, який визнавав кримського хана старшим серед усіх мусульманських володарів.
Для Намаганів же, правителів Великої Орди, настали скрутні часи — Орда, якщо звернутися до висловлювань джерел, «охудала добре». Від Орди відокремилися усі сепаратистськи налаштовані окраїни з багатими містами й важливими торговельними шляхами. Володіння Сарая зменшилися до вузенької смужки напівпустельних степів між Доном і Каспієм. Великій Орді не лишалося місця ні на карті, ні в історії. Втім, вона була не знищена, а заново успадкована Кримським ханатом, і не випадково його правителі визначили і вважали себе володарями «Великого Улусу» (Улуг Улус) або «Великої Орди» (Улуг Орда), використовуючи ці владні титули в офіційних документах. Однак для того, щоб ці претензії стали реальністю і Кримський ханат став єдиним спадкоємцем Великої Орди, Менглі Гераю потрібно було остаточно знищити її залишки і символічно перенести юрту верховної ханської влади з Сарая на Волзі до Криму.
Домогтися бажаного кримському ханові вдалося на початку XVI ст. Відрізаний Кримським ханатом від звичних вигідних пасовиськ на південному заході своїх володінь хан Великої Орди Шейх-Ахмед вирішив повернути їх напередодні зими 1500— 1501 рр. З цією метою він на чолі 60-тисячного війська рушив на південь і спробував прорватися у Крим, однак Менглі Гераю вдалося укритися за добре укріпленими Перекопом. Шейх-Ахмед, так і не потрапивши на півострів, відійшов до Києва під захист своїх литовських союзників. Перебувши у степах Подніпров’я надзвичайно холодну і голодну виснажливу зиму, супроводжувану масовою загибеллю худоби й утечею підданих під захист кримського хана, Шейх-Ахмед навесні — влітку 1501 р. знову здійснив невдалу спробу прорватися у Крим на чолі 20-тисячного війська, після чого відкочував до Бєлгорода на зимівлю.
У січні 1502 р. Менглі Герай написав до Москви, що Велика Орда зимує біля Білгорода і він збирається виступити проти неї. Кримський хан був налаштований рішуче: «Не може бути й думки, щоб не піти, чи, вийшовши, повернутися: я йду неодмінно. Якщо зустрінемо свої недругів у якійсь фортеці і доведеться стояти під нею — я буду стояти усе літо, але геть не відступлю...Торік ми помилилися: прийшли на них без гармат; але тепер йдеться про те, що залишиться або Шейх-Ахмед, або ми — як забажає Аллах».
Останній вирішальний похід Менглі Герая проти Шейх-Ахмеда почався у травні 1502 р. Московський посол Алексій Заволоцький повідомляв у цей час з Криму Іванові III, що «цар Менлі Герей на Орду йде спішно, і гармати, государю, і пищалі з ним ідуть же», а сама Орда перебуває у гирлі річки Сули. Саме там, біля гирла Сули, і відбулася вирішальна битва, про підсумки якої було повідомлено в донесенні руського посла з Криму від 28 червня 1502 р.: «Царь Менли-Гиреи Шиг-Ахметя царя и Орду
