Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю» - Геннадій Єфіменко

Сама по собі критика дій Тимчасового уряду і навіть заклики до «демократичного миру» не могли дати більшовикам бажаної підтримки, якби поряд із цим ішла пропаганда справжньої програми комуністичних перетворень. Тому більшовицький провід вирішив зачекати з декларуванням своїх реальних намірів і взяв на озброєння народні гасла. У серпні 1917 р. були внесені суттєві корективи в площину більшовицької публічної політики в найбільш уразливих для широких верств населення питання — про мир та землю, а комуністичні гасла були приховані.

Перехоплене в есерів гасло «Землю — селянам!», помножене на обіцянку швидко втілити його в життя разом із вистражданим «Мир — народам!», тобто вимогою негайно завершити війну (із «забуттям» раніше проголошуваного гасла про перетворення імперіалістичної війни на громадянську) допомогло більшовикам завоювати прихильність насамперед тієї частини селянства, яка на той час була одягнута в солдатські шинелі. Ленін у вересні 1917 р. публічно всіляко відхрещувався від суті (але не форми!) власного ж програмного бачення розвитку села: «Навіть для революції соціалістичної аж ніяк не „потрібне зречення від усіх своїх майнових прав десятків мільйонів громадян“. Навіть для соціалізму (а контроль над банками і фабриками ще не є соціалізмом) нічого подібного не потрібно. Це — найбільший наклеп на соціалізм. Жоден соціаліст ніколи не пропонував забрати власність у „десятків мільйонів“, тобто у дрібних і середніх селян».

Разом із гаслами «Фабрики — робітникам!», в яке робітничі маси вкладали відмінний від більшовицького керівництва зміст, та пропагандою «права націй на самовизначення аж до відокремлення», яке було взяте на озброєння ще в березні—квітні 1917 р., нові гасла в питанні про мир та землю допомогли більшовикам опанувати ключові ради робітничих та солдатських депутатів і шляхом маніпуляцій отримати більшість на II Всеросійському з'їзді рад. Після Жовтневого перевороту вони були змушені видати низку законодавчих актів, якими втілювали обіцяні гасла в життя. Ленін добре розумів, що в жовтні 1917 р. час для власне комуністичних перетворень ще не настав. Ігнорування наданих раніше обіцянок в умовах ще не утвердженої влади могло призвести до її втрати.

Таким чином, взявши на озброєння популярні в народних низах гасла, більшовики створювали ілюзію того, що вони теж прагнуть їх втілення. І хоча ці гасла часом прямо суперечили комуністичному проекту, певний час більшовицькі керівники змушені були їх тим чи іншим чином втілювати навіть уже після захоплення влади. Найбільше поступок було зроблено в агарній та національній сферах. Завдяки цьому під вплив ілюзії підпала значна частина суспільства. Іншим важливим чинником успіху виявилася готовність до застосування масового насильства.

Сподіване народовладдя: ілюзії та реалії «Перших совітів» (листопад 1917 — квітень 1918 р.)

Придушення корніловського заколоту та активна участь у цьому більшовиків мали істотний вплив на суспільно-політичну ситуацію в Росії. Популярність більшовицької партії, керівники якої напередодні заколоту взяли на озброєння популістські, «радянські» за своїм змістом гасла, стрімко зросла. У вересні — жовтні 1917 р. до більшовиків перейшло керівництво у багатьох радах, але переважного впливу в радах на теренах усієї Росії їм досягти не вдалося. Ці обставини були враховані при захопленні влади. З метою здобути перевагу на II Всеросійському з'їзді рад робітничих і солдатських депутатів більшовики вдалися до певних маніпуляцій, завдяки чому вони отримали більшість депутатських мандатів. Заручившись підтримкою лівих есерів, більшовицькі керманичі саме на цьому з'їзді, який відкрився увечері 7 листопада (25 жовтня), оголосили про перехід влади до рад. Це сталося після взяття червоногвардійцями урядового Зимового палацу. Жовтневий переворот здійснився.

Захоплену в Петрограді владу потрібно було не лише зберегти, а й поширити на інші регіони. Цій меті слугувала низка перших декретів радянської влади, які мали суто пропагандистський характер. Насамперед слід згадати ухвалені з'їздом «Декрет про мир» та «Декрет про землю», а також затверджені невдовзі Раднаркомом «Декрет про повноту влади рад», «Декрет про введення восьмигодинного робочого дня» та «Положення про робітничий контроль». По суті це було повторенням на законодавчому рівні найпопулярніших у суспільстві гасел «Мир народам!», «Земля — селянам!», «Влада — радам!», «Фабрики — робітникам!»

На той час більшовицький провід робив максимум можливого для створення ілюзії про втілення вимог народу в життя. Метою такого заглибленого відступу від власних програмових завдань було захоплення влади на всій території Росії. Взяття більшовикам під контроль переважної частини країни дістало урочисту назву: «тріумфальна хода Радянської влади». Такий «тріумф» став можливим завдяки саме тому, що більшовицькі керманичі в очах широких мас населення виглядали як вожді тієї політичної сили, що турбується про простий народ та втілює в життя його справедливі вимоги.

Радянізація значної частини колишньої Російської імперії спершу не означала взяття цих територій під безпосередній контроль ленінського Раднаркому. Влучну характеристику цьому періоду дав згодом М. Скрипник: «Радянське будівництво на Україні, як і в Росії, тоді йшло під гаслом так званої „всієї влади Рад на місцях“. Це були окремі самостійні ради, комуни на місцях, що вони виникали майже без будь-якого зв'язку з іншими і з центром, організуючи, як могли, силу працюючих». Інакше кажучи, про наявність централізованої вертикалі влади на той час можна було лише мріяти.

Знаряддям російського Раднаркому в перші тижні та місяці його існування були передусім пропаганда й агітація, вагомих збройних сил він не мав. Втім, як і його опоненти: колишня армія вже була розкладена, солдати від війни надзвичайно втомилася, і мало хто бажав її продовжувати. Селяни в солдатських шинелях поспішали додому, щоб встигнути на розподіл землі. Армія стрімко розвалювалася. Збройні формування російських червоногвардійців, які використовувалися під час встановлення радянської влади в Україні, не були наскільки численними, щоб говорити про окупацію. Це більше було схоже на розбійницький напад. Брати під пильний контроль ради більшовики почали вже тоді, коли стихійне поширення радянської влади вже досягло верхньої межі.

В опануванні України, окрім популярних і в Росії «соціальних» декретів, вагому роль відіграла проголошена 15 (2) листопада «Декларація прав народів Росії». У ній, зокрема, наголошувалося: «Рада Народних Комісарів вирішила покласти в основу своєї діяльності з питання про національності Росії такі засади: 1) Рівність і суверенність народів Росії. 2) Право народів Росії на вільне самовизначення, аж до відокремлення і створення самостійної держави».

Інакше кажучи, партійне гасло про право націй на самовизначення було перетворено на урядовий документ. Однак цей документ був лише декларацією про наміри. Так само, як і у випадку з уже згаданими «соціальними» гаслами, його ухвалення мало винятково агітаційно-пропагандистську мету. В українському контексті ця декларація