Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін
Долина Нілу багата на каміння. Це дозволяло єгиптянам будувати споруди не лише з цегли, а й з кам’яних брил. Не доводилося везти до Єгипту з далеких країв ані золото, ані мідь. Їх видобували поруч із долиною Нілу. Щоправда, в господарстві використовували не лише металеві, а й кам’яні знаряддя праці, зокрема — серпи з лезами із кременя. З місцевого очерету, який мав назву папірус, будували човни і навіть справжні кораблі. Щоб керувати човнами, використовували весла, вітрила і якорі з великих каменів. Винаходами самих єгиптян вважають кочети й стерно, себто корабельне кермо.
2. Від міст-держав — до єдиної Єгипетської держави. Міста в Єгипті виникли майже одночасно на півночі та півдні країни. Найбільшими з них були Нехен, Тін, Абідос, Буто. Кожне місто становило окрему державу на чолі з царем. Але водами Нілу вони змушені були користуватися спільно. А для того, щоб побудувати великі канали, здатні впоратися із щорічними розливами, зусиль мешканців навіть найбільшого міста було недостатньо. Доводилося гуртуватися. Поступово, крок за кроком вдалося об’єднати південь країни — тут виникла держава Верхнього Єгипту, володар якої носив царський вінець білого кольору. На півночі утворилося царство Нижнього Єгипту, вінець правителя якого був червоним.
Верхівка булави царя Скорпіона (Музей Ашмола)Про верхньоєгипетських царів ми знаємо дещо більше. Першого, ім’я якого залишилося в історії, звали Скорпіон. Його наступники успішно воювали проти Нижнього Єгипту. А цар Міна 2920 року до нашої ери об’єднав два царства в одне. Він побудував першу столицю єдиної держави — місто Мемфіс. Міна і його нащадки носили подвійний, біло-червоний вінець. Царя об’єднаного Єгипту називають фараоном.
Влада фараона була необмеженою. Та й самого фараона вважали богом. Керував країною він, звісно, не сам. За загальний стан справ у державі відповідав головний міністр, якому підпорядковувалися міністри Верхнього і Нижнього Єгипту, скарбники і керівники інших відомств. Окремими містами керували намісники, найчастіше — нащадки колишніх царів, які поступилися своєю владою фараону. А вже їм підпорядковувалися численні чиновники, писарі, судді, стражники. Військом керував або сам фараон, або його син, який готувався стати фараоном.
Сланцева стела фараона Нармера (Каїрський музей)3. Єгипетська писемність. Про історію Давнього Єгипту ми знаємо не лише з переказів, а й із численних документів і рукописів, що залишилися від тих давніх часів. Писемність єгиптяни винайшли дещо пізніше від шумерів, але цілком самостійно. Вони також спочатку позначали малюнками слова, а згодом певні склади і навіть окремі звуки. Знаки єгипетської писемності називають ієрогліфами, грецькою це слово означає «священні символи».
Папірус із записом «казок фараона Хеопса» (Єгипетський музей в Берліні)На відміну від мешканців Месопотамії, для записів єгиптяни використовували не глину, а спеціальний матеріал, зроблений з папірусу. Для цього стебла розрізали на смужки, які потім склеювали навхрест і певний час тримали під гнітом. Виходили гладкі аркуші, на яких можна було писати й малювати чорнилами. Аркуші згодом склеювали у сувої, які зберігали у згорнутому вигляді. І матеріал, і окремий сувій також називали папірусом — від цього слова походить і українське слово «папір».
3. Про що розповідають папіруси. Завдяки папірусам, що збереглися до нашого часу, ми знаємо, як жили, чим займалися і навіть як харчувалися давні єгиптяни. Хліб пекли з ячменю — за формою він нагадував корж, або млинець. Із борошна готували також юшку, а із зерен варили п’янкий напій — пиво. Їли рибу і городину. Ласувати фруктами, м’ясом та вином могли собі дозволити тільки заможні люди.
Єгиптяни з вантажем. Дерев’яні фігурки з поховання Мекетра біля Фів (Метрополітен-музей)Чиновники і багатії відрізнялися й за одягом — у них він закривав груди і плечі. Пересічні чоловіки носили лише пов’язки на стегнах. Жінки ходили у легких сукнях на широких лямках, а під час роботи — в коротких спідницях. Голови часто голили, натомість надягали перуки — вони були як жіночими, так і чоловічими.
Модель будинку, знайдена у Дейр ель-Бахрі (Каїрський музей)Будинки зводили з невипаленої цегли. У містах будівлі часто мали два, а іноді й три поверхи. Житло незаможного єгиптянина найчастіше, щоправда, обмежувалося однією кімнаткою в такому домі. Використовували й дахи, що зазвичай були пласкими. Там, де це було можливо, житло прикрашали квітами. Воду брали з колодязів, у деяких містах існувала каналізація. Меблів було дуже мало, спали переважно на рогожках, одяг зберігали у скринях.
Ремісники обмінювалися своїми виробами або ж вимінювали їх на хліб, рибу чи городину в селян, які приходили до міста. Вартість товару якщо й визначали, то мірами зерна або ж шматками міді. Проте зазвичай обмін був безпосереднім — скажімо, бика могли обміняти на три сукні, десять мішків зерна і коштовне каміння для намиста.
Сановник Мерир і його дружина. Скульптура (Каїрський музей)Більшу частину життя єгиптянин проводив у родинному колі, тож до сім’ї у суспільстві ставилися з великою пошаною. Чоловіків часто зображували поруч із дружинами, щоб підкреслити, що в їхніх родинах панували злагода і спокій. Закони вимагали, щоб до жінок ставилися з повагою, за ними визнавали право на частину родинного майна, жінки могли відстоювати свої інтереси в суді. Проте влада чоловіка у родині була беззаперечною, йому забороняли лише «надто сильно» бити дружину.
Єгипетська дерев’яна іграшка (Британський музей)Дітей давні єгиптяни надзвичайно любили. До трьох років малюк майже не розлучався з мамою, яка носила його з собою в особливій сумці, навіть коли працювала по господарству. Але й згодом, коли діти виростали, вони були разом із батьками всюди, де це було можливо — на пасовиську, в майстерні, іноді навіть на полюванні. Звісно, як і будь-які діти, маленькі єгиптяни знаходили час і для гри — до нашого часу збереглися стародавні іграшки. Малеча бігала майже голою — хіба що в намисті або з гребінцем у волоссі.
