Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін

супротивника. Боги прислухалися і створили героя Енкіду. Але юнаки, замість того щоб боротися один проти одного, побраталися. І разом здійснили безліч подвигів. Обурилися боги і наслали на Енкіду хворобу, від якої той помер. Зажурився Гільгамеш, зрозумівши, що смерть чекає і на нього. І вирішив здобути квітку безсмертя. Довго він блукав світом, і врешті-решт знайшов її — на дні моря. Проте коли втомлений заснув на березі, з’їла квітку змія. Повернувся Гільгамеш до Урука ні з чим. Але більше не бешкетував. Навпаки, збудував навколо Урука міцні мури, які захистили його рідне місто від ворогів. І саме так залишився безсмертним — у пам’яті нащадків.Процесія. Деталь штандарту з Ура (Британський музей) Гільгамеш з левом. Рельєф з палацу у Дур-Шаррукіні (Лувр)

4. Поява міст-держав. Якою б «великою людиною» не був цар, сам керувати містом він не міг. Потрібні були особливі люди, які організовували б громадське життя і наглядали за тим, чи точно виконується воля царя, — чиновники. Для впорядкування суспільного життя добровільного дотримання звичаїв було вже недостатньо: необхідні були примусово встановлені правила, тобто закони, а також ті, хто стежив би за дотриманням законів, — судді. Потрібні були ще й ті, хто міг би примусити мешканців міста й округи коритися царській волі та законам і приборкати непокірних, — стражники. Необхідно було військо, яке захищало б місто від ворогів. Звісно, усіх цих людей — що вже казати про самого царя і його родину — треба було годувати і забезпечувати усім необхідним. Тому виникла потреба у скарбниці, для поповнення якої з мешканців міста і округи стягували особливі збори — податки. До того ж, селян і ремісників безпосередньо залучали до певних робіт — вони виконували громадські повинності.

Стела царя міста Лагаш Ур-Нанше (Лувр)

Так поступово складалася особлива організація, завданням якої було підтримання чинного суспільного ладу, що називається державою. Суспільства, що досягли рівня розвитку, за якого виникає держава, іменують цивілізаціями (від латинського слова, що, власне, й означає державу). Державою часто називають також простір чи територію, на яку поширюється її діяльність. У Шумері вона зазвичай охоплювала окреме місто з підпорядкованою йому сільською округою. Саме тому шумерські держави йменують містами-державами.

Внутрішнє життя держави може бути організоване по-різному. Якщо влада належить одній людині — державу іменують монархією, самого володаря — монархом, а інших її мешканців — підданими.

Про що розповідають глиняні таблички

1. Виникнення писемності. Навіть великим господарством важко керувати, покладаючись лише на власну пам’ять. Треба знати не лише скільки і чого зараз є у господарстві, а й скільки було і куди поділося, та на що можна розраховувати в майбутньому. Керувати державою — ще складніше. Жодна людина не зможе вивчити закони так, щоб потім відтворити їх дослівно. Якщо розпорядження керівників просто переказувати, легко спотворити їхній зміст. Шумери винайшли спосіб, як зберігати і точно передавати інформацію, при цьому не вимовляючи ані слова, — вони створили писемність.

Таблички з Кіша — найдавніший зразок шумерського письма (Музей Ашмола)

Легенда розповідає, що винахідником писемності був цар Енмеркар. Він нібито кілька разів надсилав гінця до далекої Аратти, вимагаючи дослівно переповідати свої вимоги її мешканцям. А коли зрозумів, що посланець просто не може запам’ятати усе сказане, цар вирішив записати свої слова. Як саме це зробив Енмеркар, ми, звісно, можемо лише здогадуватися. Швидше за все — шумери спочатку просто малювали те, про що хотіли сказати. Щоб написати «людина» — малювали людину, «риба» — рибу, «зерно» — колосок. Так само позначали і дії: зображення плуга означало «орати», ніг — «ходити». Таке письмо називають малюнковим. Щоб його зрозуміти, не потрібно навіть знати мови, якою розмовляє той, хто пише.

Розвиток знаків шумерського письма

Але речей і дій у житті трапляється значно більше. Якщо кожну з них позначати окремим малюнком, знаків доведеться вигадувати десятки чи сотні тисяч. До того ж, не все можна намалювати так, щоб інші зрозуміли малюнок без пояснень. А користь написаного — саме в тому, щоб його легко було збагнути. Через це поступово шумери почали знаками передавати не предмети чи дії, а слова, якими вони називаються, а згодом — окремі склади. Це дозволило скоротити загальну кількість знаків і зробити письмо зрозумілішим для тих, хто розмовляв однією мовою.

Писар із стилем та табличкою. Рельєф з Кальху (Британський музей)

Писали шумери загостреною тростинкою — стилем — на глиняних табличках. Оскільки глина в Месопотамії є всюди, її просто набирали в жменю, змочували водою і розкочували, як млинець. Зазвичай таблички легко вміщувалися у долоні, тож у письмовому столі потреби не було. Іноді таблички вкладали у конверти — також глиняні, на яких ставили печатки, щоб вберегтися від підробок.

Складні малюнки на глині відтворити важко. Тому шумери змушені були спрощувати знаки, і врешті вони почали нагадувати набір рисочок або клиночків. Саме тому шумерську писемність часто йменують клинописом. Спочатку знаки розміщували один під одним — писали стовпчиком згори донизу. Але згодом дійшли висновку, що зручніше писати у рядок, зліва направо.

2. Боги шумерів. Шумери швидко зрозуміли, що записувати можна не лише розпорядження царів, закони чи господарські розрахунки. А й давні легенди і перекази, вірші та пісні. Завдяки глиняним табличкам, що збереглися навіть у вогні пожеж, ми знаємо, як жили мешканці давньої Месопотамії, чим займалися, як виховували дітей, у яких богів вірили.

Незважаючи на те, що в кожного шумерського міста був свій власний «небесний захисник», існували боги, яким вклонялися мешканці цілої країни. Так, бога неба усі шумери звали Ану, бога землі й повітря — Енліль, бога води — Енкі. Енліля також вважали богом долі, за велінням якого на землі наставав день. За легендами, саме Енліль створив їстівні рослини, дав людям мотику і плуг, звів міста. Енкі шанували як бога мудрості.

Шумерські боги. Відбиток циліндричної печатки (Британський музей)

Головним небесним світилом шумери вважали місяць. Бог місяця мав ім’я Наннар. Його син Уту був богом сонця. А донька Інанна — богинею вечірньої зорі, а також — кохання,