Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб. - Валеріан Васильович Молдован

На маленькі полудрабенята.

На дворі трава, на траві дрова,

Не рубай дрова на траві двора.

Щоб добре оволодіти вмінням правильно, гарно й виразно читати художні твори, потрібно докласти багато сил і праці.

Мова читця має бути не тільки бездоганно правильною, чіткою, а й красивою, темброво й інтонаційно гнучкою та багатою.

Ефективним засобом у процесі поліпшення техніки виразного читання є використання диктофона. Постійна робота над вимовою дасть результати лише тоді, коли не механічно повторюються окремі звуки, слова, а здійснюється контроль за власним читанням. Скажімо, ви записуєте на диктофон якийсь текст. Після цього прослуховуєте власне читання. Далі повторюєте норми української орфоепії й вибираєте ті, які можуть стосуватися саме аналізованого тексту.

Усі голосні звуки української мови під наголосом вимовляються чітко й виразно. Ненаголошені [а], [і], [у], [о] (крім позиції перед наголошеним складом з [у] — [зоузул’а]) теж вимовляються чітко.

Наприклад: автор ефектний авторитет епіграма образ ерудиція

У ненаголошених складах [є] та [и] мають призвуки [еи], [ие] — це позиційні варіанти: [реибра], [озиеро], [зеирна], [диемар], [налиевати].

1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: зуб, сад, віз, ріг; будка, казка, ніжка.

2. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] оглушується в словах: [н’іхт’і], [к’іхт’І], [лехко], [вохкий], [д]охт’у] (орф.: нігті, кігті, легко, вогкий, дьогтю).

3. Префікси роз-, без-можуть вимовлятися дзвінко і глухо (залежно від темпу мовлення): [розписаний] і [росписаний], [беистактний] і [безтактний].

4. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова вимовляються дзвінко: [проз’ба], [воґзал], [молод’ба] (орф.: просьба, вокзал, молотьба).

5. Звуки [дз], [дж] вимовляються як неподільні звуки. Звукосполучення [д] і [з], [д] і [ж] вимовляються як два окремі звуки:

[ДЖ] [Д][ж] [да] [Д], [з]: джерело, джміль, віджати, піджарений, дзеркало, дзюрчати, відзнака, підземний.

6. Звуки [д], [т], [з], [с], [ц], [н] перед м’якими приголосними та перед [і] вимовляються м’яко: [п’іс’н’а], [украйін’с’кий], [м’іц’н’і].

7. У словах, де [в] стоїть після голосного перед приголосним звуком або в кінці слова, він звучить як звук [у], тобто голосний, який не утворює складу: правда [прауда], сів [с’у]. Цей звук називають голосним нескладотворчим.

1. Сполучення — шся і — ться у дієслівних формах вимовляються як [с’:а], [ц’:а]: [научайес’:а], [од’агайец’а] (орф.: навчаєшся, одягається).

2. У дієсловах наказового способу сполучення — жся, — чся вимовляються як [з’с’а], [ц’с’а]: не [маз’с’а], не [мор оц’с’а] (орф. не мажся, не морочся).

Префікс — з, як прийменник з, перед глухими приголосними вимовляється як с: [сц’ідіти] (зцідити), [с ц’ікавіст’у] (з цікавістю).

Префікси без-і роз-перед глухими приголосними мають паралельну вимову [бес], [роз] / [без], [рос]: [беиспечний] і [безпечний], [розкв’іт] і [роскв’іт].

Префікс без-переважно вимовляється із дзвінким з.

Префікс роз-перед с частіше вимовляється як роз-.

Префікси роз-, без-, з-перед шиплячими уподібнюються шиплячим: зжити [ж:йти], безжурний [бе’ж:урний], зшивний [жшивний], безшелесний [бежшелесний], розшити [рожшити], зчепити [жчеипити], безчестя [бегпжчест’а], розчин [рожчин].

Серед фонетичних явищ найпоширенішими є асиміляція та дисиміляція.

Асиміляція — це зміна, уподібнення звуків у мовному потоці під впливом наступного чи попереднього звука.

Асиміляція за дзвінкістю. Попередній глухий звук набуває дзвінкості, якщо за ним іде наступний дзвінкий: молотьба (звучить: молодьба), вокзал (звучить: воґзал), боротьба (звучить: бо-родьба), якже (звучить: яґже) тощо.

Асиміляція за глухістю. Попередній дзвінкий звук під впливом наступного глухого оглушується: нігті — ніхті, кігті — кіх~ ті, легкий—лехкий, вогкий — вохкий.

Асиміляція за місцем і способом творення. При цій асиміляції зливається або дуже наближається артикуляція (вимова) близьких звуків: безжалісний — бежжалісний, безшерстий — бе-жшерстий.

Асиміляція за м’якістю. Попередній приголосний уподібнюється за м’якістю до наступного м’якого: ніжність — [н’іжн]іс]т], селянський — [сел’ан’с’кий].

Губні б, п, в, м, ф, шиплячі ж, ч, ш, щ, задньоязикові ґ, к, х, та дрижачий «р» перед м’якими не уподібнюються до м’яких.

Дисиміляція — це розподібнення звуків, фонетичне явище, протилежне асиміляції.

Дисиміляція спостерігається в таких випадках: 1. Зміна [сш], [жш] на [шч| і [жч|: високий — вищий; низький — нижчий. 2. Зміна [чн] на [щн]: мірошник, соняшник. 3. Зміна [д], [т] на [с] перед [т]: веду — вести; плету — плести.

Незважаючи на певні загальні вимоги щодо виконання прозових творів, не можна обійти й не врахувати деякі їх жанрові особливості. Жанрові види прози ще не остаточно підказують читцеві інтонацію, тому слід врахувати й певні стильові відтінки в прозі.

Так, маючи справу з прозовим текстом, необхідно зверну ти увагу на те, який він за своїм характером: описовий, нейтральний, гумористичний чи сатиричний. Це допоможе вам відшукати інтонаційні варіанти для кожного