Дмитро Байда-Вишневецький - Юрій Володимирович Сорока

як Казанське ханство перестало існувати, влившись до складу Московської держави, Іван Грозний почав поглядати у бік сусіднього йому Астраханського ханства, котре було союзником кримського хана і спільно з ним контролювало пониззя Волги. Для остаточного підпорядкування Астраханського ханства у часи Івана IV Грозного було здійснено два походи. Перший відбувся 1554 року. Командування московським військом під час цього виступу здійснював воєвода Ю. І. Пронський — Шемякин. У битві біля Чорного Острова московське військо розбило головний астраханський загін. Внаслідок цього Астрахань була взята без бою. Після захоплення Астрахані до влади було приведено хана Дервіш — Алі, який обіцяв Москві свою підтримку.

Похід 1556 року був пов'язаний з тим, що хан Дервіш — Алі перейшов на сторону Кримського ханства і Османської імперії. Експедицію очолив воєвода Н. Черемісинов. Спочатку донські козаки загону отамана Л. Філімонова завдали поразки ханському війську під Астраханню, після чого Астрахань вдруге була взята без бою. В результаті цього походу Астраханське ханство було вже цілковито підпорядковане Московській державі й припинило своє існування як незалежна держава, так само, як незадовго до нього Казанське ханство.

Отже, як ми бачимо, 1556 рік, до якого історики відносять вступ Дмитра Вишневецького з козаками на царську службу, позначений доволі жвавою боротьбою з татарами, що її вів Іван Грозний, спираючись, проміж іншим, і на донське козацтво. З огляду на це, чи варто й говорити, що парламентери, прислані до Івана Грозного Дмитром Вишневецьким, були прийняті при царському дворі найкращим чином. їм і самому князеві Вишневецькому було висловлено підтримку й готовність негайно прийняти козаків і їхнього гетьмана на царську службу. Свої слова Іван Грозний підкріпив справою, щедро обдарувавши князя й козаків небаченими милостями.

Крім іншого, серед причин небаченої царської милості й прийняття на московську службу козаків князя Вишневецького не останню роль відіграло й посилення аристократичної опозиції царю, котра після нападу кримського хана Девлет — Гірея на Московщину вимагала організувати реванш: «Мужи храбрые и мужественные советовали и стужали, да подвижется сам (Иван) с своею главою, со великими войсками на Перекопского хана». Іван Грозний змушений був шукати спільників для походу. А хто, як не Дмитро Вишневецький і українські козаки, котрі не раз бували у володіннях кримського хана, могли допомогти царю у такій справі?

Похід ратників дяка Ржевського
на Іслам — Кермень і Очаків
Дмитро Вишневецький
на службі у Івана Грозного

Появу українських козаків на царській службі у 1556 році деякі дослідники вважають такою, що передувала співпраці з ратниками Івана Грозного самого Дмитра Вишневецького. Згідно зі свідченнями російського історика XIX сторіччя Сергія Соловйова, автора «Истории России», перші канівські козаки, які скоріш за все були підлеглими канівського старости Вишневецького, приєдналися до походу загону московських ратників проти кримських татар у березні 1556 року. Саме тоді Іван Грозний наказав думному дяку Ржевському очолити відділок війська і прямувати з ним від Путивля до Дніпра. Метою експедиції Ржевського було спуститися Дніпром під кримські улуси і провести там розвідку для забезпечення майбутнього походу. Як відомо, Ржевський здійснив перехід до річки Псел, побудував там судна і виплив до Дніпра. Місія думного дяка була вкрай важливою для Москви, тому що з Криму і від Азова до Івана Грозного летіли звістки, що хан збирається війною проти Московського царства. І треба сказати, що загін Ржевського покладене на нього завдання не лише виконав, а й перевиконав. Окрім розвідки, Ржевський взяв на себе, так би мовити, елемент психологічного тиску на татар. Як повідомляв цареві Данило Чулков, командуючий ще одним загоном ратників, котрі плили для розвідки Доном: «Хан в самом деле собрался на московские украйны, но получил весть, что царь готов его встретить, и пошел было на черкас, как прислали к нему на Миус весть из Крыма, что много русских людей показалось на Днепре у Ислам — Керменя, и хан поспешил возвратиться». Цими людьми, про котрих повідомляв Чулков, якраз і були ратники Ржевського. І не лише вони. Разом з Ржевським знаходились триста канівських козаків на чолі з отаманами Млинським і Єськовичем, котрі виявили бажання спільно з московитами брати участь у поході на татар. Маючи таке значне підкріплення, Ржевський і вийшов за межі простої розвідки, так наполохавши хана Девлет — Гірея. Як повідомляє Сергій Соловйов, українські козаки з ратниками Ржевського сміливо атакували фортецю Іслам — Кермень і нагнали такого страху, що татари змушені були утікати, полишаючи усе своє майно. Не вдовольняючись таким успіхом, Ржевський продовжив похід до Очакова, обложив фортецю і за допомогою козаків успішно взяв її, також здобувши немало трофеїв.

Далі продовжувати експедицію для Ржевського було занадто небезпечно. Турецький флот, розташований неподалік від Очакова, в Дніпрово — Бузькому лимані, ніс справжню загрозу для невеликого розвідувального загону і трьохсот козаків. Через такі міркування дяк Ржевський повернув. І вчасно — турки й насправді послали за ним погоню. Однак, не дивлячись на те, що загін ратників і козаків був обтяжений захопленою в Іслам — Кермені й Очакові здобиччю, вояки султана не мали успіху у переслідуванні Ржевського. Ратники думного дяка і козаки зробили майстерну засідку на шляху турків і зустріли їх щільним мушкетним вогнем та стрілами з луків. Завдавши переслідувачам значних втрат, козаки й ратники спокійно відійшли. Але засідка очікувала і на них самих — коли загін минав на зворотному шляху зруйнований Іслам — Кермень. Тут їх зустрів з аскерами сам татарський калга. Одразу після появи відступаючих козаків спадкоємець ханського трону зрозумів власну помилку — до його татар доля була того разу не більш прихильною, аніж перед цим до турецького десанту. Після шестиденної перестрілки, у якій козаки й вояки Ржевського завдали татарам значних втрат, загін сміливців зміг переправитись на правий берег Дніпра, котрий був у володінні Великого князівства Литовського.

Після такого успішного походу Ржевський навіть писав на радощах царю, що хан після його рейду вже не насмілиться йти війною на Москву, бо тепер боїться царського війська. Звичайно, похід такого дрібного загону, який був у розпорядженні Ржевського, не міг справити враження на кримського хана, але у словах дяка була й дещиця істини: кримці дійсно не могли деякий час думати про напад на Московську державу в зв'язку з тим, що в