Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд
Терміни Ватікіотіса емоційно навантажені й забарвлені закликами (з правого боку) до гуманності та {406} пристойності й закликами (спрямованими проти лівих) вберегти гуманність від сексуальності, раку, божевілля, ірраціонального насильства, революції. А що йдеться не про якусь іншу революцію, а революцію арабську, то ми повинні прочитати цей уривок так: ось що означає революція, і, якщо араби бажають її, то це характеризує їх у якнайочевидніший спосіб, засвідчує, що вони належать до нижчої раси. Вони спроможні тільки на сексуальне збудження, і їм не доступна олімпійська (західна, новітня) розважливість. Іронія, про яку я говорив раніше, тепер виступає на сцену, бо через кілька сторінок ми читаємо, що араби настільки дурні, що неспроможні навіть плекати, не те що здійснювати, революційні амбіції. З цього можна зробити висновок, що арабської сексуальності слід боятися не тому, що вона активна, а тому, що вона неспроможна на активні дії. Одне слово, Ватікіотіс просить свого читача повірити йому, що революція на Середньому Сході являє собою таку велику загрозу саме тому, що революцію там здійснити не можна.
«Головним джерелом політичного конфлікту й потенційної революції в багатьох країнах Середнього Сходу, як і Африки та Азії, сьогодні є нездатність так званих радикальних націоналістичних режимів та рухів дати раду соціальним, економічним і політичним проблемам незалежності, не кажучи вже про те, щоб розв’язати їх... Поки держави Середнього Сходу не навчаться контролювати свою економічну діяльність і створювати або виробляти свою власну технологію, їхній доступ до революційного досвіду залишиться обмеженим. Навіть ті ж таки політичні категорії, істотні для революції, будуть відсутні» 143.
Горе вам, якщо ви зробите, і горе, якщо не зробите. В цих серіях визначень, які не тримаються купи, революції постають як вигадки сексуально збочених умів, які, при ближчому аналізі, виявляються неспроможними навіть на божевілля, що його Ватікіотіс справді шанує — тобто божевілля людське, не арабське, конкретне, не абстрактне, асексуальне, не сексуальне.
Центральною науковою статтею збірника Ватікіотіса є есе Бернанда Льюїса «Ісламські поняття революції» (Bernard Lewis, «Islamic Concepts of Revolution»). Тут стратегія виглядає вдосконаленою і витонченою. Чимало читачів {407} знають, що для носіїв арабської мови слово thawra та найближчі споріднені з ним слова означають революцію; вони знають це також із передмови Ватікіотіса. Проте Льюїс подає значення слова thawra лише в самому кінці своєї статті, вже після того, як він обговорив такі поняття, як dawla, fitna та bughat, y їхньому історичному та переважно релігійному контексті. Головна суть його міркувань у тому, що «західна доктрина про право на опір поганому врядуванню чужа для ісламського мислення» і це приводить до «поразництва» та «квієтизму» як політичних напрямів думки. В жодному місці есе ми не довідуємося, чого стосуються ці терміни, крім хіба що історії слів. Потім, уже в самому кінці есе, ми читаємо:
«В арабськомовних країнах [для позначення революції] застосовували інше слово — thawra. Корінь th-w-r y класичній арабській мові означає «підводитися» (наприклад, коли йшлося про верблюда), бути розбурканим або збудженим, а отже, а надто в маґрибському розмовному варіанті, «бунтувати». Воно часто вживається в контексті заснування дрібного, незалежного князівства; приміром, так звані царки, що правили в Іспанії одинадцятого сторіччя після розпаду Кордовського халіфату, називалися thuwwar (однина tha’ir). Іменник thawra має первісне значення «збудження», як, наприклад, у фразі, що цитується в Sihah, типовому середньовічному арабському словнику: «intazir hatta taskun hadhihi ’lthawra», — «зачекай, поки це збудження вщухне», — дуже слушна рекомендація. Ал-Іджі вживає дієслово у формі thawaran або itharat fitha — роздмухувати заколот — як одну з небезпек, що слугує для знеохочення людини виконувати свій обов’язок, який полягає в тому, щоб чинити опір поганому урядові. Thawra — це термін, який застосовували арабські письменники в дев’ятнадцятому сторіччі, для позначення Французької революції, а їхні наступники так називали схвалювані ними революції, вітчизняні та чужоземні, які вибухали уже в наш час» 144.
Весь цей фраґмент наповнений поблажливою зверхністю й підступним віроломством. Хіба навести приклад верблюда, що підводиться на ноги, як етимологічний корінь для сучасної арабської революції може означати щось інше, як не хитрий спосіб дискредитувати саме поняття сучасної революції? Льюїс явно прагне принизити сучасну революцію, ототожнивши її з чимось таким, не вельми {408} шляхетним (і не вельми привабливим) як верблюд, котрий готується підвестись на ноги. Революція — це збудження, заколот, заснування дрібного князівства — більш нічого; найкраща порада (яку вочевидь може дати тільки західний учений і джентльмен) — це: «Зачекай, поки збудження вщухне». З цієї зневажливої розповіді про thawra ми ніколи не довідаємося, що безліч людей беруть у ній найактивнішу участь, прилучаючись до неї внаслідок різних причин, настільки складних і неочевидних, що навіть саркастична вченість Льюїса неспроможна їх зрозуміти й осмислити. Але це властиво саме такому виду вчених та політиків, чия діяльність пов’язана із Середнім Сходом: вони вважають, що революційні заворушення серед «арабів» — то дії настільки ж мало значущі, як потуги верблюда звестися на ноги, настільки ж варті уваги, як белькотіння неотесаних селюків. Уся канонічна орієнталістська література з якоїсь ідеологічної причини неспроможна ні пояснити низку революційних потрясінь, які збурили арабський світ у двадцятому сторіччі, ні підготувати читача до прихильного осмислення цих рухів.
Уподібнення Льюїсом thawra до верблюда, що підводиться на ноги, і загалом до збудження (а не до боротьби за певну систему цінностей) натякає набагато відвертіше, аніж характерно для цього автора, що араб є навряд чи чимось більшим, як невротичним сексуальним створінням. Кожне слово або фраза, які він застосовує, щоб описати революцію, позначені відтінком сексуальності: розбурканий, збуджений, підводитися. Але здебільшого він вважає «поганою» сексуальність, що її накидає арабові. В кінцевому підсумку, оскільки араби явно неспроможні на якісь серйозні дії, їхнє сексуальне збудження — це щось не більш шляхетне, аніж верблюд, який спинається на ноги. Замість революції він бачить заколот, внаслідок якого утворюється мале князівство і виникає ще більше збудження, а це те саме, як сказати, що замість
