Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко
Стаття 109. Використання дерев, які стоять на межі земельних ділянок
1. Дерева, які стоять на межі суміжних земельних ділянок, а також плоди цих дерев належать власникам цих ділянок у рівних частинах.
2. Кожен із сусідів має право вимагати ліквідувати дерева, які стоять на спільній межі. Витрати на ліквідацію цих дерев покладаються на сусідів у рівних частинах.
3. Сусід, який вимагає ліквідації дерев, які стоять на спільній межі, повинен один нести витрати на ліквідацію дерев, якщо інший сусід відмовляється від своїх прав на дерева.
4. Вимога на ліквідацію дерев (кущів) виключається, якщо вони служать межовими знаками і залежно від обставин не можуть бути замінені іншими межовими знаками.
До частини першої. Положення коментованої частини, на наш погляд, слід розуміти як такі, що встановлюють лише спростовну презумпцію спільної власності власників суміжних земельних ділянок на дерева, "які стоять на межі”. На це вказує те, що ч. 3 коментованої статті допускає ситуацію, коли "межове" дерево належить лише одному із сусідів.
Як видається, "дерева, які стоять на межі" - це дерева, через стовбур яких проходить межа земельних ділянок.
Режим спільних дерев визначається положеннями глави 26 ЦК України "Право спільної власності". Відповідно до п. "в" ч. 1 ст. 90 ЗКУ власники земельних ділянок мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію. Плоди спільного дерева належатимуть співвласникам пропорційно до їх часток у власності - тобто у рівних частках (ст. 359 ЦК України). Розподіл плодів не залежатиме від того, що плоди можуть розподілятися по дереву нерівномірно тощо.
До частини другої. Коментована норма передбачає виняток із загальних правил щодо розпорядження спільним майном (за спільною згодою - ч. 1 ст. 358 ЦК України).
На відміну від випадку із межовими спорудами кожен із сусідів має безумовне право вимагати "ліквідації" дерев, які стоять на спільній межі.
Витрати на ліквідацію цих дерев покладаються на сусідів у рівних частинах у тому випадку, коли "ліквідація" провадиться за згоди обох власників суміжних земельних ділянок. У протилежному разі застосовуються правила, передбачені ч. 3 коментованої статті.
Право на "ліквідацію" не поширюється на дерева, що підлягають охороні згідно із екологічним законодавством, зокрема, занесених до Зеленої (відповідно до ст. 31 ЗУ "Про рослинний світ", Положення про Зелену книгу України затверджено ПКМ від 29.08.2002 №1286) або Червоної книг України (ЗУ "Про Червону книгу України").
До частини третьої. До форми "відмови від права на дерево", згаданої у коментованій нормі, мають застосовуватися загальні правила про форму правочину (ст.ст. 205-209 ЦК України). Як видається, відмова може бути вчинена усно (ст. 206 ЦК України).
До частини четвертої. На сьогодні законодавство (ст. 55 ЗУ "Про землеустрій", Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затверджена Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05.99 №43) не встановлює механізму поширення на дерева (і тим більше кущі) правового режиму межових знаків. З огляду на це, знищення "межового" дерева формально не підпадає під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 56 КУпАП ("Знищення межових знаків").
Важко також уявити ситуацію, коли дерево не може бути замінено межовим знаком. З огляду на викладене, видається, що коментована частина ризикує залишитися "мертвонародженою" нормою.
Глава 18 Обмеження прав на землю
Ще римському праву були відомі обмеження права власності на земельні ділянки. Так, право власності на публічні дороги обмежувалося правом всіх і кожного пересуватися по них, переміщувати вантажі та переганяти худобу (Дигести Юстиніана). Власники приватних доріг також у певних випадках повинні були надавати їх "для всіх і кожного". Аналогічний режим поширювався на ріки[263].
Власник будівлі повинен був залишати навколо неї вільний простір у 2,5 фути шириною для запобігання пожежам (фрагмент 5 титулу 13 книги 47 Дигест). Існували правила щодо форми будівель, встановлювався обов'язок підтримання їх у пристойному та справному вигляді (фрагменти 46 та 58 Титулу 2 книги 39 Дигест).
Власник повинен був терпіти дим, пару, скалки, пил тощо, що летять на його ділянку з сусідніх володінь, якщо все це є наслідком звичайного користування сусідньою земельною ділянкою. Власник повинен був допускати сусіда через день збирати плоди, які впали на його ділянку з дерева сусіда (фрагменти 8, 17 титулу 5 книги 8 Дигест, фрагмент 25 титулу 1 книги 19)[264].
У Цивільному кодексі Наполеона у Франції 1804 р. були в основному відтворені положення римського права щодо використання доріг та річок. Було закріплено право сусіда вимагати, щоб дерева, посаджені без додержання вказаної у законі відстані, були зрубані або власник будинку, який стоїть на межі з чужою земельною ділянкою, міг зробити у ньому лише глухі вікна; обладнані гратами, петлі яких повинні бути шириною не більше
