Тінь перемоги - Віктор Суворов

А в чому, власне, різниця? І чи могла вона бути? 30-і роки ХХ століття. Імперія Сталіна. І Генріх Ягода, і Георгій Жуков - висуванці Сталіна. Їх вибирала одна людина - Сталін. При виборі він керувався тими ж самими поняттями - сталінськими. ГПУ і армія - два силові відомства, дуже схожі одне на одного і пройняті взаємним впливом. Будівельників сталінських каналів пропаганда називала не ув'язненими ГПУ, а каналоармійцями. Будівництво називалося армійським терміном - штурм. Армія, у свою чергу, була просякнута чекістським духом і насичена стукачами чекістського відомства.

І армія і луб'янське відомство були структурами антинародними. І військові, і чекісти однаково винні у винищуванні народу. І армія, і луб'янське відомство були знаряддями насильства і трималися самі лише на збройному насильстві. Так чому ж Сталін мав вибирати для ГПУ керівників за одними стандартами, а для армії - за іншими?

І чому ми думаємо, що Біломорканал був побудований на кістках народу, а перемога на Халхін-Голі стояла на постаменті з іншого матеріалу? В мирний час на будівництві Біломорського каналу агітатори розвішали безліч плакатів і портретів, але головним двигуном прогресу був розстріл. Чому ж ми віримо Жукову, який розповідає, що в бойовій обстановці на Халхін-Голі вистачило одних тільки портретів Леніна? Ось розвішали комісари портрети, бійці надихнулись і тут же перемогли. Про розстріли на Халхін-Голі Жуков не пам'ятає, але ми ж знаємо, що пам'ять його - з провалами.

І не треба мені заперечувати. І обзивати поганими словами не треба. Краще відкрийте архіви і покажіть всьому світу, що моє обережне припущення - це не що інше, як злісна вигадка ворога. А якщо архіви битви на Халхін-Голі відкривати не можна, то поясніть, чому.

Написав я цей розділ і засоромився. Народи Росії до повного божевілля люблять Жукова, а я на улюбленця всенародного накинувся. Так не можна. Потрібно дивитися на речі з позицій позитивних.

От і давайте подивимося на цю ситуацію доброзичливо. Давайте припустимо, що в архівах зберігаються таємні і зовсім таємні документи про битву на Халхін-Голі, але в них нічого поганого про Жукова немає. У них - лише свідчення жуковської геніальності.

Якщо таке припустити, тоді ми потрапляємо в ситуацію неприємну. Виходить, що в нас був найбільший полководець усіх часів і народів, але народ про нього нічого не знає, докази його славних подвигів заховані. Наші президенти і прем'єри, маршали, генерали й міністри для відводу очей роздмухують культ особи Жукова. Вони пишуть бездарні вихваляння і нагромаджують потворні пам'ятники. Але ніхто ніколи не надав доказів жуковської геніальності. А в цей час десь у недоступних сховищах лежать в пилу докази жуковської величі. Наші вожді приховують ці докази. Чому?

Фюрер підкреслив: завдання оволодіння Фінською затокою є першочерговим, тому що тільки після ліквідації російського флоту стане можливим вільне плавання по Балтійському морю (підвезення залізної руди з Лулео). Захоплення російських портів з суші вимагатиме 3-4 тижнів. Лише тоді підводні човни противника будуть паралізовані. Чотири тижні означає 2000000 тонн залізної руди.

Війна ненажерлива, тому кожен стратег складає карту шляхів, по яких стратегічна сировина потрапляє в його країну і в країну противника. Свої шляхи слід захистити, шляхи противника — різати.

Якщо скласти карту з джерелами стратегічної сировини і шляхами, за якими вона йде, то кожному буде ясно: становище Німеччини в 1939 році було виключно важким. За великим рахунком, у Німеччині немає сировини. Німеччина пов'язана сотнями уразливих ниток з усім світом. Захоплення Польщі, Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії, Люксембургу, Франції, Югославії, Греції, приєднання Австрії та Чехословаччини проблем не вирішило. Панування над багатомільйонними людськими масами й величезною територією, на якій майже немає сировини для промисловості, вело до розпорошення сил, але не обіцяло жодних вигод.

Ось тільки один аспект проблеми. Німеччина, Франція, Бельгія мають потужну сталеливарну промисловість, але не мають залізної руди. Відомо, що перемога кується в майстернях, котиться по рейках і закінчується на фронті ударом багнета. Але ковадла в майстернях, рейки на залізницях і сам багнет - це сталь. Занадто багато на війні і в тилу, від лінкорів до підков на солдатських чоботях, зроблено зі сталі. Через брак сталі в Німеччині в ході війни на рівні Герінга піднімалося питання про будівництво бетонних паровозів замість сталевих. Через брак сталі пошкоджені мости доводилося відновлювати за допомогою колод замість сталевих конструкцій, а через це - різко скорочувати вантажопідйомність залізничних поїздів. Через брак сталі рейки других колій використовувалися для відновлення пошкоджених ділянок на перших коліях. Залізничні шляхи з двобічним рухом перетворювалися в одноколійні. Це уповільнювало весь ритм економічного життя Німеччини й окупованих нею країн.

У будь-якому випадку Гітлер не міг сподіватися на швидкоплинну перемогу - у нього було занадто багато ворогів. А затяжна війна вела Гітлера до самогубства в прямому сенсі слова. Для того, щоб протриматися кілька років, слід було забезпечити підвезення залізної руди. А руда добувалася на крайній півночі Швеції і через Балтійське море йшла в порти Німеччини.

Будь-який стратег ясно бачив слабку ланку всієї німецької економіки: завантаження залізної руди у шведському порту Лулео, довгий шлях Ботнічною затокою вздовж берега Фінляндії, повз Аландські острови, повз острови Готланд, Еланд, Бронхольм, розвантаження в портах Німеччини. Залізну руду вантажили майже біля самого полярного кола і везли через все Балтійське море з найпівнічнішого порту, в найпівденніші.

Ні британський, ні французький, ні будь-які інші флоти перевезенню