Тінь перемоги - Віктор Суворов
Якщо все це Жуков готував сам, виходить він поганий командир. Розробляти плани повинен штаб. Зрозуміло, під керівництвом командира. Але командир не повинен собою підміняти начальника штабу. Якщо командир виконує роботу чужу, виходить, у нього немає ні сил, ні часу виконувати свою власну.
Конкретно розробкою плану в будь-якому штабі займається оперативний відділ. Усі інші відділи штабу працюють в його інтересах. Якщо командир складає плани сам, а начальник штабу і начальник оперативного відділу штабу байдикують, виходить, командир не зміг організувати роботу підлеглих.
Ось приклад того, як не треба керувати військами. «Красная Звезда» (27 січня 2000) повідомляє про героїчний подвиг генерал-майора М. Малофєєва в Чечні. Його посада - заступник командувача 58-ї армії. Подвиг у тому, що генерал-майор «першим піднімався в атаку». Ясна річ, в атаці був убитий. «Красная Звезда» захоплюється мужністю: ох, який сміливий! Тим часом, цей випадок свідчить не про мужність, а про катастрофічний стан Російської армії та повну нездатність генералів керувати підлеглими. Якщо заступник командувача армії сам змушений бігати в атаку, то таку армію треба розігнати, а керівників Міністерства оборони судити.
Якщо командир полку сам фарбує паркани і чистить сортири, а його солдати пухнуть від неробства, то це зовсім не означає, що командир - добрий. Це як раз і означає, що командир не гідний посади і командувати не здатний.
І якщо нам скажуть, що Жуков усі плани складав сам, то це зовсім не комплімент.
Люди, які писали мемуари Жукова, це розуміли. Тому далі в книжці коротко сказано: «Розробку плану генерального наступу в штабі армійської групи вели особисто командувач, член Військової ради, начальник політвідділу, начальник штабу, начальник оперативного відділу». («Спогади та роздуми» С. 163)
Член військової ради і начальник політвідділу - це комісари. Їх роль ми вже усвідомили. Названі вони тут для того, щоб продемонструвати любов Жукова до політпрацівників і комісарів. У 1957 році Жукова скинули з вершин, у тому числі й за те, що він намагався згорнути політроботу в армії, політпрацівників і комісарів з армії вигнати або, в крайньому випадку, залишити їм роль організаторів художньої самодіяльності та недільного відпочинку солдатів і офіцерів. Після падіння Жукова владу в країні взяли люди, які були на війні комісарами: Хрущов, Булганін, Брежнєв, Єпішев, Кириченко та ін. Побитий, скиглик Жуков решту життя плазував перед комісарами, просив вибачення. Вся його книжка - це гімн політпрацівникам і комісарам: партія наш рульовий! Ох, якби комісари у всіх юртах не розвішали відповідних портретів, не бачити б мені перемоги на Халхін-Голі! І у війні з Німеччиною ніякої нам перемоги не бачити без комісарів! Нас партія в бій вела! На війні я, великий Жуков, хотів знайти комісара Брежнєва і порадитися з ним! Але він був на Малій землі, де йшли жорстокі бої. Ох, якби я з ним порадився, то, дивись, і війну виграли б раніше.
Жуков, розповідаючи про складання плану наступу на Халхін-Голі, не міг не згадати комісарів та їх участі в бойовому плануванні. Як же без них? Названі комісари і для того, щоб за їхні спини поставити начальника штабу з начальником оперативного відділу. Мовляв, і ці теж присутні, щось там теж робили.
Начальник штабу 1-ї армійської групи в книжці згадується лише один раз, але його ім'я не назване. І начальник оперативного відділу теж пом'янутий один раз. І теж без імені.
6.Пам'ять Жукова - диявольська. Її не виміряти ніякими гігабайтами. Жуков пам'ятає не тільки імена радянських солдатів, але й монгольських теж. І посади їх пам'ятає. Жуков називає рядового кіннотника Херлоо, водія бронемашини Хаянхірва, навідників зенітних гармат Чултема і Гамбосурена і багатьох ще. 30 років тримав у пам'яті ці імена!
Читаю Жукова, а сльози струмками котяться по щоках. Я плачу від захоплення і заздрості: яка пам'ять! Всіх політпрацівників за іменами та по батькові пам'ятає!
На тлі цієї воістину неймовірною здатності пам'ятати всіх, незрозумілою й підозрілою видається нездатність згадати ім'я начальника штабу, який був або, принаймні, повинен був бути мозком 1-ї армійської групи.
Але це не єдина загадка того бою. Загадок у жуковському дебюті багато. А головна з них ось яка: на початку нового тисячоліття всі документи по Халхін-Голу все ще закриті грифами «Таємно» і «Абсолютно Таємно». Коли ці документи будуть розсекречені, не знає ніхто.
А ми поставимо питання: ЧОМУ?
Ключ до успіху історика - це вміння дивуватися. Як тільки він починає дивуватися, так перед ним відкриваються двері, в які ніхто до нього не входив. Так давайте ж підтримаємо науку, давайте видамо всеросійське зітхання подиву: чому документи про бої на Халхін-Голі закриті?
Що взагалі можна ховати? Здавалося б, усе відомо про цю битву: сили сторін, склад військ, озброєння, задуми і плани сторін, хід бойових дій і навіть прізвища комісарів з іменами та по батькові, навіть імена монгольських навідників та водіїв бронеавтомобілів. Що ж можна засекретити? Та й навіщо? Немає давно 1-ї армійської групи. Ще 21 липня 1940 року 1-а армійська група була розгорнута в 17-у армію. Немає давно в Червоній Армії мотоброньових бригад. Їх не було вже в 1941 році. Немає давно й самої Червоної Армії. І Радянської Армії немає. Головна ударна сила Жукова на Халхін-Голі - гарматні бронеавтомобілі БА-3, БА-6, БА-10. Ці машини ви не знайдете ні в яких музеях. Їх немає. Давно списані і переплавлені танки БТ-5 і БТ-7. З отриманої сталі зробили інші танки. Але й вони списані та переплавлені. Давно померли учасники тих боїв. Пішов СЬОМИЙ десяток років після того, як відгриміли бої на Халхін-Голі,
