Тінь перемоги - Віктор Суворов

Попереднього начальника штабу Жуков назвав на ім’я - комбриг А. М. Кущев. Він обстановки не знав. Його зняли. Жуков це пам'ятає. Призначили нового. Але Жуков не пам'ятає, кого саме. Якщо новий начальник штабу не справлявся зі своїми обов'язками, його слід було зняти, як і попереднього, і призначити третього. У Жукова були особливі повноваження. Жуков зажадав надіслати до Монголії найкращих льотчиків-винищувачів Радянського Союзу, їх прислали. Якби Жуков зажадав нового начальника штабу, то ніхто б йому не заперечив. Літо 1939 року. Великої війни ще немає. З усієї Червоної Армії воює поки тільки один корпус. Цей корпус розгорнули в армійську групу. Один корпус, а потім - армійська група, - обличчя Червоної Армії. За діями одного корпусу або однієї групи, вороги і друзі будуть судити про всю Червону Армію. На карту поставлена військова репутація Радянського Союзу. В інтересах керівництва країни мати на Халхін-Голі найкращого начальником штабу з усіх...

От і перед нами загадка історії.

Якщо начальник штабу був поганим, чому Жуков не зажадав, щоб прислали доброго?

Якщо начальник штабу був хорошим, чому Жуков про нього не пам'ятає? І хочеться кричати туди, в ХХ століття: про що мовчиш, Георгіє Костянтиновичу?

Ви знаєте, і я знаю, що книжку «Спогади та роздуми» писав не Жуков. Однак на обкладинці поставлене його ім'я, і книжка написана від імені Жукова. Тому для зручності викладу давайте вважати, що Жуков мав якийсь стосунок до її написання.

Розгадка забудькуватості авторів мемуарів Жукова зовсім проста. У будь-яких джерелах про Халхін-Гол ми знаходимо потрібне ім'я: «Начальником штабу групи з 15 липня до вересня 1939 року був комбриг М. А. Богданов». (Маршал Радянського Союзу М. В. Захаров «Нова і новітня історія. 1970. № 5, стор. 23)

Маршал Захаров зовсім недарма заговорив про начальника штабу 1-ї армійської групи, і зовсім не випадково зробив це в 1970 році. За цим криється ось що. У 1969 році вийшли мемуари Жукова. Ім'я начальника штабу 1-й армійської групи Жуков називати чомусь не став. І тоді інші маршали, не тільки Захаров, стали нагадувати Жукову: гей, не забувай, хто у тебе був начальником штабу! Твою операцію на Халхін-Голі планував сам Богданов! Чому про нього забув?

Жуков на Халхін-Голі не вимагав для себе кращого начальника штабу, бо знав: Богданов - це той, хто потрібен, кращого не буває. А от коли прийшла пора славу ділити, то Жукова спіткала катастрофічна втрата пам'яті.

Жуков пам'ятає ось про що: «Я вже торкався організації партійно-політичної роботи в наших частинах. Партійні організації внесли величезний вклад у вирішення бойових завдань. У перших рядах були начальник політичного відділу армійської групи дивізійний комісар Петро Іванович Горохов, полковий комісар Роман Павлович Бабійчук, секретар парткомісії особливого корпусу Олексій Михайлович Помогайло, комісар Іван Васильович Заковоротний» («Спогади та роздуми». С. 172)

«Де б я не був - у юртах або будинках, в установах і військових частинах, - скрізь і всюди я бачив на найпочеснішому місці портрет В. І. Леніна, про якого кожен монгол говорив з щирою теплотою і любов'ю». (Там же. С. 173)

Наші доблесні комісари і політпрацівники «скрізь і всюди» розвішали портрети вічно живого. Це дуже навіть чудово. І добре, що Жуков пам'ятає про це. А ось як план блискучої операції розроблявся, Жуков пригадує невиразно.

Я недаремно цитував Жукова на початку цього розділу. Прочитаємо ще раз слова Жукова про те, як народжувався план операції. Якщо вірити Жукову, на чолі 57-го особливого стрілецького корпусу стояли придурки - командир корпусу Фекленко і його начальник штабу Кущев. У районі бойових дій вони не бували й обстановки не знали. Жуков узяв із собою комісара Нікішева і поїхав у район бойових дій. Потім Жуков і комісар повертаються і... «Порадившись з командуванням корпусу, ми послали донесення наркому оборони. У ньому коротко викладався план дій радянсько-монгольських військ... Того ж дня був отриманий наказ наркома про звільнення комдива Н. В. Фекленка від командування 57-м особливим корпусом і призначення мене командиром цього корпусу».

Жуков розповідає, що складання плану, - робота начебто колективна. Але в нашій пам'яті осідає зовсім інше. Жуков не каже: я вирішив, я послав... Однак саме так ми сприймаємо його розповідь. Жуков окреслив коло осіб, які були посвячені у план: він сам, комісар Нікішев, комдив Фекленко і начальник штабу Кущев.

Однак, зрозуміло кожному, що комісар міг бути присутнім при складанні плану, але не міг бути співавтором. Робота комісара стежити, щоб командир регулярно читав «Маніфест Комуністичної партії», щоб пив у міру без перебору, і щоб у кожній монгольської юрті було мінімум по два портрети Леніна: один - над входом, інший - над вогнищем.

Попередній командир корпусу бути співавтором плану теж не міг. Жуков його описав кретином, який обстановки не знав, у районі бойових дій не був, тому нічого розумного геніальному Жукову підказати не міг. Не дарма його тут же і зняли. Начальник штабу був такий же.

Прочитавши опис безладдя, яке панувало у штабі 57-го корпусу до приїзду Жукова, читач автоматично викидає недоумків з числа авторів геніального плану. Але крім них і комісара Нікішева в числі посвячених Жуков назвав тільки себе. Якщо попереднього командира корпусу, начальника його штабу і комісара з числа авторів викреслити, - а наш мозок це робить автоматично, - то серед авторів залишається тільки один Жуков.

В тексті книжки використані оберти: «ми прийшли до висновку», «порадившись із командуванням корпусу» і т. д. Але книжка написана так, що читач залишається у твердому переконанні: крім Жукова ніхто нічого розумного запропонувати не міг і не пропонував.

План розгрому цілої японської армії справа не проста. Потрібно зібрати й обробити величезну кількість даних, усвідомити обстановку, прийняти рішення і сформулювати задум розгрому. Крім того, треба