Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська - Олександр Віталійович Красовицький

— Что это было?

— Хер их знает!

«Лєрмонтов» і «Бугор» повертаються. Навіть наперед знаю їхні враження.

— А где все?

— Втекли.

— Мы ж ведь только начали...

— Я до сих пор не могу поверить, что сто пятьдесят человек испугались одного гранатомета.

— А я думав, що підем углиб штурмувати. Не судилося сьогодні...

— И твой «Франковск» убежал.

— Не згадуй мені більше їх. Аж соромно.

— А все такие рембы были. Аж противно!

Це можна було б списати на те, що вони щойно приїхали. Ще не до кінця ознайомились із ситуацією. Не знають, що тут справді коїться. Не знають інтенсивності тутешніх боїв. Але...

Я говорив би так тільки в тому разі, якби це були «необстріляні» підрозділи. Які не нюхали пороху. Які не знають, що таке бій. Не знають, яке це відчуття, коли в тебе стріляють.

Тільки це не так. Усі мають воювати. У теорії. А на практиці... Паскудство!

• Зведення новин

Терористи намагаються повернути контроль над втраченими позиціями, зокрема, в районі селища Станиця Луганська.

Про це повідомляє на своїй сторінці в Фейсбук керівник Центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук.

За його інформацією, в зоні проведення АТО тривають бої в районах населених пунктів Іловайськ, Новосвітлівка, Хрящувате, Маломиколаївка, Іллірія, а також в районі Саур-Могили. Залишається напруженою ситуація в районі н.п. Станиця Луганська.

• Під Маріуполем у ніч із 23 на 24 серпня військові відбили напад один із блокпостів, затримавши кількох сепаратистів.

Про це повідомляє «Українська правда», посилаючись на джерела.

Розвідгрупа блокпосту напоролося на «розтяжку», в результаті чого 1 військовий поранений.

Крім того, за словами джерел, обстрілюють пункт пропуску Новоазовськ.

24 серпня 2014 року

• Роман Зіненко «Іловайський щоденник»

ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Згодом бійці, що повернулися додому після полону, розповідали, що російські солдати, з якими їм довелося спілкуватися, стверджували, що головні висоти між Старобешевим та Іловайськом вони зайняли ще задовго до вторгнення головних російських військ. Вони скаржилися, що їм довелося більше тижня вести приховане спостереження без достатнього забезпечення за переміщеннями українських силовиків у напрямку Іловайська та чекати підходу основних своїх сил. Із зайнятого укріпу у гарному настрої промчав боєць «Донбасу» на віджатому невеликому тракторі. На відбитих у бойовиків блокпостах наші бійці освоювалися для оборони. Тут знайшлися два генератори та багато кинутого боєкомплекту. Мені надійшла команда від командира роти висунутися до укріпленого району для вивантаження боєкомплекту з «халка» та завантаження в нього трофеїв із зайнятих позицій. Після цього ми з «бежевим» повернулися до дитсадка, де вивантажили все добро з автівок та дочекалися, поки куховарки з Італійцем приготують обід. Доки готувалася їжа для бійців, я вантажив у «халк» необхідний боєкомплект. Бійці «Херсона» та «Світязя» були озброєні автоматами калібру 5,45 й добряче витратилися під час штурму. Для поповнення їх запасів я зайшов до них у розташування, і бійці, які залишилися у дитсадку, допомогли завантажити ящики з патронами для своїх побратимів, що лишилися утримувати та обороняти укріпрайон. Завантаживши автомобілі, ми повернулися на зайняті позиції й розвантажилися. Після цього Толик з полковником Печененком на «бежевому» повернулися в школу, а я залишився біля чотириповерхової будівлі. Під’їхавши до першого від дороги під’їзду, я допоміг вивантажити на перший поверх передану з дитсадка воду та боєприпаси. Поки хлопці заносили баклаги з водою в будівлю, я вирішив трохи оглядітися у дворі, прикидаючи, куди б краще буде поставити на ніч «халк». Біля шлагбаума на КПП я побачив розпухле тіло бойовика, якого наші хлопці ліквідували під час першого штурму. Дивно, що «сепари» не забрали й не поховали свого друга. Так само дивувався й Тарас Брус, коли побачив у «зеленці» біля одного із захоплених блокпостів кілька тіл, що розкладалися, з розпізнавальними знаками «Новоросії».

Згодом, коли ми з дружиною знімали квартиру на четвертому поверсі в під’їзді з непрацюючим ліфтом, я часто згадував ці ящики. Коли мені починало здаватися, що піднімати коляску з дитиною важко, я згадував, як тягнув ці чотири цинки з автоматом за плечима, в бронежилеті, битком набитій розгрузці та касці. Сходовий просвіт був в кількох місцях відкритий для огляду через пробоїни у стінах будівлі. Доводилося ворушитися, щоб не отримати випадкову кулю. Тоді дитяча коляска переставала здаватися мені важкою й відразу ставало легше.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

24 серпня 2014 року.

Надворі тихо. Значить ніхто ще не починав бій. Ще не оговталися від учорашнього дня.

В альтанці «Лєрмонтов» з «Дідом» дискутують про подальші стратегії.

— Друже командире, дозвольте звернутися.

— Да, «Пианист». Говорите.

— А ви не бачили, куди зникли «Камаз» і «Амбал»?

— Они пошли к вашему магазину. Хотят посмотреть, может что-нибудь осталось.

— Дякую, друже командире. Але навряд чи щось знайдуть. Бомбануло вчора капітально.

У гаражі сидить «Утьос» із хлопцями. Обличчя в них такі самі. Порожні. Трохи розряджує цю апатичну атмосферу «Берег». Роздивляється трофейний вогнемет, який дістався ще з Грабського.

— Блін, скільки чищу, а він все одно смердить...

— Так там мозок добряче в’ївся в поверхню. Простіше з нього просто стрельнути й забути. Воно ж одноразове.

— Я б з радістю, тільки немає де.

— Та тут кожен день стільки можливостей. Треба тільки зловити момент.

— «Пианист», а ты чего с «Камазом» не пошел?

— Я спав.

— Как всегда...

— Що це значить? Я просто чергував до ранку. А вони навіть нічого й не казали, що збираються туди йти.

— Ясно...

— А ваша машина також згоріла?

— Да. Вот посмотри фотографии. Мы уже были сегодня там.

На фотографії вже не машина, а друшляк. Усе погнуте, усе в дірках. Ситуація в «Утьоса» ідентична нашій. Купа пального, купа пороху. І снаряд, що підпалив це все. Важко тепер дивитися на цей «Мерседес». Він побував у стількох боях. Рятував нас часто. А зараз... Зараз це брухт.

* * *

Доведеться вести бій. Перший стрілковий бій як піхоти. Якщо викриємо себе першими, то це буде вирішальний момент. Щось у мене долоні починають пітніти — це не добре.

Заходимо всередину пожежного гаража. Він закинутий. Під ногами підлоги немає. Тільки каміння та різні уламки. Усе це будівельне сміття дуже