Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

Деякі органи земельних ресурсів вимагають від підприємств, що здійснюють розвідувальні роботи, укладення договорів оренди землі, розуміючи ст. 97 ЗКУ таким чином, що вона начебто веде мову про оренду земельних ділянок. З таким підходом погодитися не можна. Ч. 2 ст. 97 ЗКУ наводить зовсім інший (набагато коротший) перелік істотних умов договору про використання земельної ділянки, ніж передбачено для договору оренди землі (див. ст. 15 ЗУ "Про оренду землі"); крім того, розвідувальні роботи можуть бути проведені і "за погодженням з землекористувачем", що виключає оренду землі.

Виходячи із наведеного, право користування земельними ділянками для проведення розвідувальних робіт, на наш погляд, можна визначити як зобов'язальне право невиключного строкового володіння та користування земельною ділянкою для проведення розвідувальних робіт. Таке користування може бути оплатним або безоплатним.

До частини другої. Угода про використання земельної ділянки для проведення розвідувальних робіт повинна містити істотні умови щодо характеру робіт, місця та строку їх проведення.

Відповідно до загальних положень цивільного законодавства, угода повинна бути вчинена у письмовій формі (ст.ст. 206, 208 ЦК України). За бажанням сторін угода може бути нотаріально посвідчена.

Сторони не мають абсолютної свободи у визначенні умов угоди.

За своєю природою розвідувальні роботи є спеціальним використанням надр. Геологічне вивчення надр здійснюється у дозвільному порядку і регламентується гірничим законодавством (див. ст.ст. 20,37-41 та ін. Кодексу України про надра). Тому укладений договір має ґрунтуватися на отриманому дозволі на геологічне вивчення надр (ч. 4 ст. 16 Кодексу України про надра).

До частини третьої. Щодо поняття та правового режиму "заповідників, національних дендрологічних, ботанічних парків" див. главу 7 "Землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення" ЗКУ та коментар до неї. Щодо поняття та право­вого режиму "меморіальних парків, поховань і археологічних пай 'яток" див. главу 10 "Землі історико-культурного призначення" ЗКУ та коментар до неї. Слід наголосити, що на деяких землях розвідувальні роботи не можуть бути проведені навіть за рішенням KM України. Так, повністю заборонено проведення таких робіт на землях природних заповідників (ст. 16 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України").

До частини четвертої. Щодо відшкодування збитків, див. главу 24 "Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" ЗКУ та коментар до неї.

Приведення земельних ділянок у попередній стан є їх рекультивацією (див. ст. 166 ЗКУ та коментар до неї).

До частини п'ятої. Коментована частина не несе істотного навантаження, оскільки процедура вирішення спорів, які виникають при проведенні розвідувальних робіт, нічим не відрізняється від загальної (див. главу 25 "Вирішення земельних спорів" та коментар до неї).

   1. Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). ,

   1. Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

   3. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

   4. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

До частини першої. Визначення, наведене у коментованій частині, не узгоджується із іншими нормами чинного законодавства. Зокрема, воно не враховує, що сервітут може належати не лише "власнику або землекористувачу земельної ділянки", а й іншій конкретно визначеній особі - т.з. "особистий сервітут" (ч. 2 ст. 401 ЦК України, ч. 1 ст. 100 ЗКУ).

Слід розрізняти поняття земельного сервітуту як встановленого договором або судом речового права, наслідком якого є обмеження прав власників інших ділянок, та законо­давчо встановлені обмеження прав власників земельних ділянок в інтересах сусідів, що не породжують речового права інших осіб[249] (див. главу 17 "Добросусідство" ЗКУ та коментар до неї).

У частині, не врегульованій главою 16 ЗКУ, земельні сервітутні відносини регулюються також положеннями цивільного законодавства, зокрема, ст.ст. 401-406 (глава 32) ЦК України. ЦК України оперує формулюванням "право користування чужим майном (сервітут)" (ч. 1 ст. 401 ЦК України), не розкриваючи визначення або ознак сервітуту.

Під "чужою" земельною ділянкою мається на увазі земельна ділянка, яка не нале­жить на титулах власності чи користування особі, зацікавленій у встановленні земельного сервітуту. Щодо платності або безоплатності земельного сервітуту див. ч.ч. 3, 4 ст. 101 ЗКУ та коментар до неї.

До частини другої. Чинне законодавство не містить обмежень щодо граничного мінімального або максимального строку земельного сервітуту (див. також ч. 2 ст. 403 ЦК України).

Формулювання коментованої статті є не зовсім коректним. Антонімом слова "постійний" є "тимчасовий", тоді як терміну "строковий" відповідає