Проект «Україна». Австрійська Галичина - Микола Романович Литвин

Івоніч. Для послуг відпочиваючих діяли мінеральні ванни, води для пиття, інгаляційні системи, ортопедичний заклад. Мінеральну воду, окрім пиття на місці, бутилювали (до 30 тис. пляшок на рік). Крім цього заклад випускав лікувальні солі (10 т) та луг. Лікування: хвороби опорно-рухового апарату, шкіри, ЛОР-органів.

Криниця (Криниця-Здрой). Джерела: вуглекислі карбонатно-залізисті, вуглекислі натрієво-магнієво-залізисті. На курорті лікували анемію, нервові й серцево-судинні хвороби, хвороби шлунка, ревматизм, безпліддя. Купелі: мінеральні, газовані, грязьові.

Любінь Великий. Про лікувальні мінеральні сірководневі джерела Великого Любіня вже було відомо в XVI ст. Наприкінці XVIII ст. для лікування вже застосовували не тільки воду мінеральних джерел, а й місцеві торфові грязі.

Основу санаторного лікування складали 5 джерел мінеральної води, які вживалися для пиття і ванн. Любінські мінеральні води мали найбільший вміст сірки зі всіх джерел Галичини; значними були і поклади залізистих грязей. Дебіт води становив 430 т на добу; температура — +10,8 °C. До складу води входили: сульфати калію, натрію, амонію, кальцію, магнію, кремнію; хлорид натрію, карбонат заліза, азот, сірководень, фосфат кальцію тощо. Вміст сірки у Любіні Великому (1,1173 %) був найбільшим у мінеральних водах курортів Європи.

Любінські води вживалися переважно для купелей; лише окремі хворі вживали їх внутрішньо. 1 кг лікувальних грязей містив 50 г мікроелементів. Мінеральні й лікувальні води курорту дозволяли лікувати ревматизм, хвороби опорно-рухового апарату, нервові, ЛОР-органів та шкірні захворювання тощо.

Моршин. Курорт розвивався на базі сірчаних і хлоридно-натрієвих мінеральних вод та лікувальних грязей. Там лікували серцево-судинні, нервові, гінекологічні, ревматичні та ін. захворювання.

Моршинські мінеральні води мали специфічні фізико-хімічні особливості: значним був вміст сульфатів натрію, калію, магнію і кальцію, хлоридів натрію, калію і магнію, бромат магнію, силікат натрію, органіка. Моршинська сіль мала всі типові складові карлсбадської лікувальної солі.

Немирів. Перші аналізи мінеральної води немирівських джерел були проведені в 1834 p., але курорт став відомим лише в 1912 р. Лікувальна дія мінеральних вод сприяла лікуванню ревматизму, артриту, шкірних, нервових і гінекологічних захворювань. Лікувалися ваннами та питтям води; використовувалися й лікувальні грязі.

Рабка. Лікувальні ресурси курорту: 7 джерел йодобромних мінеральних вод, що були придатними для пиття та купелей. Ними лікували шкірні захворювання, ревматизм та туберкульоз костей, хронічні запалення вух і носа, рахіт, післяопераційні рани, хвороби серця та очей.

Риманів. На курорті були розвідані лужні мінеральні води з вмістом йоду та брому, що використовувалися для пиття та купань. Поблизу Риманова знаходилися мінеральні джерела «Титус», «Селестина» та «Клавдія».

Трускавець. Лікування базувалося на мінеральних водах 8 експлуатаційних джерел, з яких половина — для ванн («Сировиця», «На Помярках», «Едвард», «На Липках»), інша половина — для пиття («Марія», «Софія», «Броніслава», «Нафтуся» — унікальна за своїми властивостями та хімічним складом). Біля Трускавця розвідані й значні запаси сульфідно-залізистих лікувальних грязей. Лікуванню підлягали: анемія, кишково-шлунковий тракт, ревматизм, легеневі хвороби, астма, хвороби серцево-судинної системи, нирок, геморой, невралгія, ішіас, гінекологічні хвороби.

Черче. Цілющі мінеральні води і грязі курорту відомі з XIX ст. Спочатку їх використовували монахи для «чудесних» зцілень. Пізніше сюди почали прибувати хворі з усієї Австро-Угорщини. Організованого лікування в Черче, звичайно, у ті часи не було. Воду застосовували емпірично.

Щавниця. Лікування та оздоровлення здійснювалося мінеральними водами 7 вуглекислих джерел у вигляді пиття та інгаляцій. Широко відомими були джерела «Йозефіна», «Магдалена», «Стефана» та «Шимона». Окрім них, експлуатувалися й джерела «Валерія», «Ванда», «Ян». Щавницькі води мали вміст радіоактивних елементів.

Окрім корисних мікроелементів у водах були й шкідливі домішки, насамперед вуглекислий бор, солі рубідію, марганцю, цезію та ін. Води джерел «Стефан» і «Шимон» містили сліди сірководню. Найцілющою була вода з джерела «Магдалена», яка містила близько 5 г/л хлориду натрію та 7,2 г/л карбонату натрію. За показниками хлоридів, джерело «Ванда» переважало такі всесвітньовідомі курорти, як «Кіссінжен-Ракочі», «Кроненквеллє», «Вільгельмсквеллє» та ін.

На курорті лікували захворювання носа, горла, трахей, шлунка, підшлункової залози, жовчнокам’яну хворобу, хвороби нирок і сечовивідних шляхів, анемію, неврастенію, окремі хвороби серця та нервової системи.

Менше бальнеологічне значення мали наступні курорти:

Болехів. Родовища мінеральних вод використовувалися з лікувальною метою з 1826 р. Насамперед — це були купелі у соляному розчині місцевої сировиці.

Буськ. Джерело мінеральної води знаходилося на віддалі 1/4 милі від міста. Відомості про її використання з метою солеваріння відомі ще з 1776 р.

Солець. Джерело солянки знаходилося у сусідньому з Буськом населеному пункті і з подібним хімічним складом.

Дорна. Населений пункт на Буковині мав декілька мінеральних джерел, які відносилися до кислих зі значним вмістом заліза.

Дрогобич. Там були відомими декілька солених джерел, що могли використовуватися для соляних ванн та інгаляцій.

Ярослав. Мінеральна вода була низько мінералізованою.

Юрівці. Село у Саноцькому повіті мало сірководневе джерело, що могло використовуватися для лікування хронічних захворювань внутрішніх хвороб.

Конопківка (поблизу Микулинців на Тернопіллі). Мінеральне джерело містило мінеральні речовини, які мали кращі лікувальні властивості, ніж на курорті Баден.

Коршів. Там розвідано та досліджено два джерела залізистих мінеральних вод.

Краків. На площі Ринок досліджено джерело соленої мінеральної води.

Кросценко. Джерела знаходилися на віддалі 1 милі від курорту Щавниця, тому й хімічний склад вод був побідним.

Кшешовіце. Виявлено