Україна у революційну добу. Рік 1917 - Валерій Федорович Солдатенко
Селянський рух за землю, що широкою хвилею охопив усю країну, не ставив за мету здійснення безпосередньо соціалістичних завдань. Але він допомагав передовій частині селянства зрозуміти та усвідомити необхідність боротьби за повалення експлуататорського ладу, прискорював його перехід на сторону пролетаріату, був однією з найважливіших умов перемоги соціалістичної революції.
Навіть за офіційними, значно заниженими даними, на Україні в період двовладдя відбулось 143 виступи селян, а з липня по першу половину жовтня — 525[749]. На Поділлі у вересні-жовтні 1917 р. сталося 74 селянських виступи, на Волині — 80, на Київщині — 150, на Харківщині й Херсонщині — відповідно 97 і 61[750]. При цьому форми боротьби ставали дедалі гострішими та цілеспрямованішими. Так, якщо з березня по серпень переважали головним чином різні форми економічного обмеження землевласників із збереженням за ними права власності на землю, то пізніше селяни дедалі частіше переходили до збройних захоплень землі, організованих дій, спрямованих на ліквідацію існуючої системи землекористування. Таких на осінь було до 70 %[751].
Характерним для аграрного руху цього періоду був перехід до вищої форми боротьби — повстання. А це в переважно селянській країні унаочнювало загальнонаціональну кризу, підхід масового невдоволення до останньої межі.
У загальне русло революційної боротьби вливались і виступи в армії, які, природно, хоч і не обмежувались вимогами в аграрній сфері, по суті були частиною селянського руху. Лише в тиловому районі Південно-Західного фронту у вересні-жовтні з участю солдатів відбулося 75 великих аграрних виступів.
Активно впливали на настрої солдатських мас більшовики, для яких робота на фронті й у гарнізонах була одним із важливих напрямів усієї діяльності. Незважаючи на те, що обстановка в армії була особливо складною (поновлення смертної кари, інші жорстокі репресії й обмеження, спроби використання армії з каральною метою проти лівих сил, непокірних мас), організації РСДРП(б) не опускали рук. А посилення кампанії по дискредитації вождів партії, травля рядових більшовиків нерідко оберталися зворотним ефектом. Красномовне тому свідчення — лист унтер-офіцера Н. Соловйова і військовослужбовця І. Вороніна з 309-го військового транспорта Південно-Західного фронту, направлений до ЦК РСДРП(б) після липневих подій. В листі містилося прохання вислати програму РСДРП(б). „Програму вашої більшовицької партії, - писали військовослужбовці, - ми вважаємо більш справедливою. Всі спростовують і твердять, що більшовики контрреволюціонери, але ми, ваші товариші, бачимо з промов вашої газети під назвою „Правда”, яку всі поважають, що тут окрім користі, нам, селянам і робітникам, немає нічого… а через те нам програма вашої більшовицької партії необхідна, як для риби вода чи для людини повітря”[752].
У серпні-вересні 1917 р. у військах фронту частими гостми були Є. Бош, О. Гриневич, М. Тарногородський, інші члени обласного комітету РСДРП(б) Південно-Західного краю, представники інших організацій більшовиків. На масових мітингах вони дедалі частіше виходили переможцями над репрезентантами інших партій[753].
Партійні організації України, органи місцевої преси посилили увагу до висвітлення питань, які хвилювали солдат, налагодили досить широкі зв’язки з солдатами Південно-Західного фронту. Більшовицькі газети часто вміщували огляди солдатських листів. У одному з них, надрукованих харківським „Пролетарем”, наводились такі рядки: „Весь фронт безумовно на боці більшовиків”; „Мені здається, що ми всі стали більшовиками”; „Солдати на фронті в серці своєму більшовики”. „І ця заява, — відзначається в огляді — мало не в кожному листі”[754].
Більшовики домоглися значного впливу також у частинах гарнізонів. Організації РСДРП(б) функціонували в 30-му і 232-му піхотних полках, 1-му артилерійському полку і артилерійській частині в Харкові, 211-му піхотному запасному полку в Катеринославі, 24-му — в Маріуполі, 229-му в Павлограді, в 3-му авіапарку, 2-му саперному батальйоні, 147-ій і 148-й Воронезьких піших дружинах у Києві, 15-му піхотному запасному полку у Вінниці, 49-му запасному піхотному полку в Одесі, 45-му в Миколаєві та багатьох інших[755]. Обласний комітет РСДРП(б) Південно-Західного краю в своєму листі до ЦК РСДРП(б) так характеризував настрої солдат у цей час: „Величезна більшість Київського гарнізону надзвичайно співчутливо ставиться до роботи і лозунгів нашої партії. В провінціальних містах, де раніше з труднощами вдавалось виступати, солдатська маса бурхливо вітає виступи представників партії. В багатьох частинах цілі роти на питання: „Чи є у вас більшовики?” відповідають: „Ми всі більшовики”. Немає сумніву, що більшість військ на боці нашої партії і лише надзвичайні затруднення роботи у військах не дають можливості закріпити організаційно цей вплив”[756]. Командування з тривогою констатувало, що солдати 685-го полка Особливої армії заявляють: „Всім треба зробитись більшовиками. і тоді буде мир”, „Ленін давно заключив би мир”[757].
На тлі безупинного падіння авторитету інших партій в армії більшовики впевнено і стрімко зміцнювали свій авторитет. Комітет РСДРП(б) VII армії повідомляв ЦК партії: „…Останнім часом більшовизм користується величезним успіхом у військах. Причина проста — передбачення масами, що більшовики є єдиними людьми, які прагнуть заключення миру”[758].
На позиції більшовиків переходило багато військових частин. Це засвідчили різні форуми, що проходили восени. Так з’їзд представників частин 6-го армійського корпуса ХІ армії (проходив 6 жовтня 1917 р.) ухвалив запропоновану більшовиками резолюцію, в якій містилася відмова у підтримці Тимчасового уряду і готовність вести боротьбу за створення народного уряду, який би спирався на ради. Аналогічні рішення ухвалив і з’їзд представників полкових і ротних комітетів Харківського гарнізону (17, 18 і 23 жовтня). Обидва з’їзди, як і в багатьох подібних інших випадках, вимагали скликання з’їзду рад і передачі останньому повноти влади в країні[759].
В осінні місяці посилилася більшовизація масових солдатських організацій — рад і комітетів. Більшовизовані солдати справляли вплив на розвиток подій не лише своєю активною позицією, своїми революційними акціями, але також і тим, що допомагали пролетарській Червоній гвардії, передусім озброєнням, навчанням її складу.
З наближенням холодів, що з неминучістю мало погіршити побутові умови. слід було чекати подальшого зростання напруги в солдатському середовищі. Влада не лише не робила жодних кроків для припинення війни, а й навіть абсолютно нічого
