Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська - Олександр Віталійович Красовицький

А вони — наводити артилерію на військову техніку: з висоти було видно навкруг на десятки кілометрів. Хлопці на висоті розповідали про вчорашній бій, ближній і жорсткий, про те, як вони двічі викликали вогонь на себе. Женя, молодий сапер із кримчан, з радісним обличчям, показував нагрудну бронеплиту зі слідами уламку — одна міна розірвалась поруч з ним. Уламок потрапив на груди, в броню, а його контузило, і він не чув на одне вухо.

Саме розпочався вечірній обстріл із мінометів. Залпами по три міни. Часом по дві, видно, у них траплялись браковані і вилітали не всі. Спочатку залп вдалині. Чекаєш. Потім свист і розриви поруч. Перерва, поки вони перезаряджають і коригують.

І все повторюється. Це тривало години дві і заважало займатися справами. На якийсь залп ми вже пристосувались: після розриву чекаєш кілька секунд, поки уламки долітають, вилазиш і продовжуєш роботи те, що раніше. Після залпу знаєш, що в тебе ще є кілька секунд. Головне — встигнути заскочити в ямку до свисту. Якщо чуєш свист, але не встиг в укриття, то просто падаєш.

Головною незручністю під час обстрілу була неможливість спокійно ходити по поверхні. Сидиш скрючений у три погибелі, 100 в броніку і касці, вигрібаєш суху землю вперемішку з бетонною крихтою і пилом. Всередині — жарко і пильно. Але працюєш не за оцінку, і не поухиляєшся. Поступово я докопав до гумового матрацу, що остаточно підтвердило здогадку про те, що тут було укриття, в яке влучив снаряд. Під матрацом вже починався щільний шар, який не виходило копати. На цьому я вирішив зупинитися, бо вже вистачало місця під навісом, щоб сидіти.

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

18 серпня стався один із найбільших військових злочинів російсько-української війни. Терористи обстріляли колону з цивільними мешканцями Хрящуватого, які мали намір покинути село. Колона, що рухалася в бік аеропорту, складалася з вантажних машин та бусів, на них були білі прапори. Унаслідок обстрілу один з бусів був знищений: загинуло щонайменше 18 осіб, живими лишилося лише кілька людей.

Обстановка у секторі «А» станом на 13 серпня — 1 вересня 2014 р.

26 серпня 2014 року, коли нам було наказано вийти в депо та допомогти бійцям «Донбасу» закріпитися й утримуватися в одному з двох п’ятиповерхових будинків. Був досить потужний обстріл, і треба було поспішати.

На місці нам поставили завдання — штурмувати укріп­лений район на в’їзді до міста. Що собою являє укріп­лений район і які сюрпризи нас очікують на шляху до нього, — ми не знали. План передбачав — вхід до міста з трьох напрямків: із західного — наступав «Донбас», з південного — «Дніпро-1», з південно-східного  — «Азов» та «Шахтарськ». «Донбас» зайшов через приватний сектор, зламавши слабкий опір, і зайняв будівлю школи. На всіх телеканалах лунала новина про те, що над Іловайськом піднято державний прапор України. Ще одне місто було оголошено звільненим від бойовиків. Нам було визначено ділянку, котру за кілька днів до цього намагалися штурмувати батальйони «Кривбас», «Донбас», «Азов», «Шахтарськ» та окремі зведені частини ЗСУ. Завдання полягало в тому, щоб вийти до укріпленого району на в’їзді до Іловайська та відвернути увагу бойовиків на себе, поки штурмові групи інших батальйонів атакуватимуть з інших флангів. Також завдання передбачало — викликати вогонь на себе і визначити вогневі позиції супротивника, які зможе вразити артилерія та авіація. Після придушення вогневих точок ми повинні були зачистити укріплений район та утримувати його до підходу основних підрозділів ЗСУ та інших добровольчих частин.

Після нетривалої артпідготовки «Дніпро-1» пішов на штурм. О 13:00 полковник Печененко отримав команду до штурму і віддав наказ командиру першої роти шикувати особовий склад у похідний порядок. Кожному взводу та екіпажу було поставлено певне завдання та відведено місце в похідному строю.

Перший раз група зупинилася перед невеликим мостом над дорогою. Була підозра, що акведук може бути замінований. Сапери перевірили підходи до мосту й піднялися наверх. На мосту дійсно виявили та знешкодили протитанкову міну і два трупи в темно-синій формі, під якими знайшли дві ручні гранати. Під дією продуктів розкладання форма вбитих бійців ще більше потемніла та здавалася майже чорною. На шляху руху зустріли підозрілий автобус, просто на узбіччі, ліворуч за акведуком. Автобус був порожній, але були причини підозрювати, що за ним могла бути засідка або автобус міг бути замінований. Танку дали дозвіл зробити по ньому постріл.

Зрештою, колона вперлася в нагромадження залізобетонних блоків на дорозі, що заважали проїзду техніки та транспорту. Під час руху дорогою вогонь по нас не відкривали. Складалося враження, що бойовики, що відбили кілька днів тому штурм на цьому напрямку, не очікували такої відкритої атаки й не були готовими до того, що до них прямо по дорозі на повний зріст вийде штурмовий підрозділ. Танк зробив кілька пострілів, щоб розчистити прохід, але це не допомогло. Тоді було прийнято рішення — обійти перешкоду, проклавши прохід через «зеленку». Біля блоків на дорозі прохід робити не стали, оскільки існувала ймовірність того, що «зеленка» біля них могла бути замінована. Вся група повернулася метрів на 600 назад, і вибрали зручну позицію — ліворуч від дороги, для розчищення танком просіки в лісосмузі для виходу до поля. Танк впевнено звернув з дороги в густі чагарники, а бійці відійшли трохи далі на той випадок, якщо раптом танк зачепить можливі розтяжки в кущах чи між деревами. Багато бійців дуже стомилися від пройденого шляху.

Зненацька тишу розірвали автоматні черги та вибухи. Зав’язався бій на підході до укріплення. Хтось із бійців розповідав про те, що один з МТЛБ з гарматою відразу ж розвернувся та рушив з позиції. Причому незрозуміло було, куди саме він рушив. Назад на дорогу через просіку він не виїздив. Натомість командир другої гармати виявив сміливість і заявив, що, доки не випалить весь боєзапас, не покине позицію. По штурмовій групі відкрили вогонь зі стрілецької зброї, АГС , гранатометів та мінометів. Деякі хлопці стверджували, що бачили й чули недалеко від себе розриви «Градів», але, швидше за все, вони помилилися, сприйнявши часті вибухи від АГС-17 за «Град». Що таке «Гради», ми дізналися трохи згодом. Зв’язок між нами та основною групою по рації був слабким. Наша група прикривала дорогу та вела вогонь по бойовиках, які намагалися зайти в тил нашим