Несподіване весілля - Ксана Рейлі

— Ви готові? — спитала у нас Діна, заглянувши в гримерку.

— Так! — відповіла я. — Готові.

— Чудово! Через десять хвилин усе розпочнеться. Ти, — вона показала пальцем на мене, — відкриваєш показ, а Стелла одразу за тобою. Запам’ятайте, усе так, як і на репетиціях. У вас хвилина, щоб переодягнутися після першого виходу.

Я трохи знервовано усміхнулася їй, бо чомусь почала хвилюватися. Там, мабуть, багато людей буде. Цікаво, чи Гордій прийшов? Мабуть, так. Його ж дідусь теж тут. Узагалі не розумію, чому він досі не повернувся у свою Англію? Напевно, вирішив залишитися до кінця чемпіонату. Усе-таки він надто сильно хвилюється за Гордія.

Я знову глянула на себе у дзеркало, глибоко вдихнула і попрямувала до виходу. Ми зупинилися біля великої ширми, перед якою був довжелезний подіум. На самісінькому початку подіуму стояв той автомобіль, який привезли з Японії. Він знаходився у великому скляному кубі, навколо якого нам доведеться ефективно пройти та зробити точку. Незначний шум свідчив про те, що гості уже сиділи вздовж подіуму. Я швидко підтягнула чорні шкіряні ботфорти, що досягали мені майже до стегон, а також поправила топ на грудях. Відкинула волосся з плечей та високо підняла голову, випрямляючи спину.

— Три! — сказав біля мене постановник дефіле. Я глибоко вдихнула та видихнула. — Два! Один!

Я піднялася сходами на подіум і зупинилася по центру. Якраз у цей момент засвітилися лампи, що були направлені у мій бік. Заграла популярна рок-пісня, і в потрібний момент я впевнено попрямувала вперед, виляючи стегнами. Мої підбори стукали об підлогу в такт музиці, що мало б виглядати дуже ефектно. Я дивилася прямо перед собою, сконцентрувавшись на уявній точці. Не бачила абсолютно нікого, адже для мене в цей момент існувала лише музика та подіум. Я обійшла скляний куб навколо автомобіля та зупинилася по центру. Поклала свої руки по обидва боки та відвела ліву ногу вбік, переносячи усю вагу на праву. Потім зробила те саме з іншою ногою, а після цього опустила руки вздовж свого тіла та ефектно розвернулася. Назад довелося йти не по центру, а зліва, адже мені на зустріч уже прямувала Стелла.

Коли я повернулася за ширму, то одразу ж почала переодягатися. На другому виході я була в вузькій червоній латексній сукні з білими смугами по боках та чорним поясом, що підкреслював мою талію. Я швидко перевзулася в чорні черевики з масивною високою підошвою та схопила шкіряну сумочку, що була створена для цієї сукні. Незчулася, як мені довелося знову виходити.

Тепер уже не було ніякого хвилювання, і я почувалася впевненіше. Коли підійшла до точки біля автомобіля, то відкинула волосся з плечей та усміхнулася, глянувши на камеру. Після цього знову зробила ефектний розворот і повернулася на початок подіуму.

Для останнього виходу мені підібрали коротку шкіряну сукню білого кольору, на яку прикріплявся довгий шлейф з фатину. Червоні туфлі на височенних шпильках додавали образу ефективності. Я поправила масивні аксесуари на своїй шиї та знову попрямувала на подіум. Цей вихід, мабуть, був одним з найкращих у моєму житті. Я так і відчувала зацікавлені погляди в мій бік. Безперечно, це все ця божественна сукня, яку придумала Діна Забелло.

Коли показ завершився усі моделі востаннє пройшлися подіумом, а на сцену вийшла Діна. Усі піднялися зі своїх стільців та почали їй аплодувати. Я усміхнулася, бо справді відчувала гордість за себе. Ще ніколи мені не було так комфортно на показі. Ця музика, тематика, одяг, ідея та постановка — усе було ідеальним. Діна з вдячністю поклонилася перед гостями. Ми ж попрямували назад до гримерки. Стелла дивно усміхалася, але я вирішила не питати, що з нею сталося. Мабуть, їй таки сподобалося бути моделлю.

Я швидко переодягнулася в шовкову сукню світло-салатового кольору без бретелей. Мені так сподобався цей колір, що я вирішила прийти саме у ній на це свято. Свій образ я доповнила вузькими сріблястими туфлями на тонких шпильках та такого ж кольору сумочкою. Я поправила своє волосся, що спадало легкими локонами. Змінювати макіяж не було сенсу, тому я залишила його таким же.

Я вийшла з гримерки та попрямувала до зали, де мала відбутися презентація автомобіля. Людей було надто багато, а я намагалася очима знайти Гордія або хоча б його дідуся. Раптом до моєї руки хтось доторкнувся. Я здригнулася, а коли повернула голову, то помітила перед собою чоловіка, якого бачила колись на виставці. Він усміхнувся мені, але чомусь не поспішав забирати свою долоню.

— Ви ще не забули мене, Поліно? — спитав чоловік.

— Ем, ми бачилися раніше, — відповіла я та спробувала усміхнутися. — Едуард? Якщо не помиляюся.

— Не помиляєтеся.

Він усміхнувся, дивлячись мені в очі. Чоловік раптом обережно взяв мою руку та підніс її до своїх губ. Я трохи здивувалася, бо не очікувала такого. Мої очі, мабуть, стали вдвічі більшими. Едуард був доволі привабливим чоловіком, але йому точно не менше сорока.

— Ви надзвичайно красива, Поліно! — почав говорити він. — Цей подіум створений для вас. Ви тріпотіли, наче метелик, йдучи по ньому. Я в захваті від вас, чесно. Ніколи раніше не зустрічав настільки ефектної жінки. Вибачте, якщо говорю щось не те, але просто не можу стримати своїх емоцій. Погляду неможливо відвести від вашої краси. У вас усе ідеально.

— Д-д-дякую, — трохи розгублено відповіла я.

Раптом хтось міцно обійняв мене за талію, змушуючи забрати свою руку від лап Едуарда. Я вдихнула запах Гордія, що стояв дуже близько до мене і підняла на нього свій погляд. Він раптом охопив моє обличчя руками та поцілував. Грубо, по-власницьки, наче хотів показати усім, що я належу лише йому...