Смерть моя, життя моє - Ерато Нуар

– Тут, – брат спустився зі сходинки і рушив до нас. Відпустивши її, я розвернулася.

– Картере! – кинулася до нього Айрін. Розплакалася на грудях.

Братець обійняв її, видихнув рвано.

– Мого батька... затримали, – схлипнула подруга.

– Ти ще не знаєш? Так? – прошепотіла я.

– Не знаю – що?

– Наш батько загинув.

– Боже, Іві, Картере! Ні, я не знала... Я так сподівалася, що він мені допоможе... Картере, можливо, ти...

– Що – я? – в очах брата спалахнуло дещо лячне.

– Ти ж...

– Ти не чула, що сказала Іві?

– Я чула! І мені дуже шкода! Але мій батько живий, і він зараз у драххів! І мені так потрібна допомога!

– А чому він у драххів, ти не здогадуєшся? – Картер відсунув її.

– Я не знаю, що там сталося, – розридалася Айрін. – Нам тільки повідомили, що його затримали і судитимуть!

– Заколот, Айрін! Твій батько був серед заводіїв заколоту!

– Не може бути!

– Може.

– Ти ж... він же з тобою, як із рідним... звідки ти знаєш?

– Знаю, – похмуро відповів Картер. – Тому що я... знаю, що вони планували. Але ж він клявся, що ніхто з наших не постраждає! Клявся! Як він міг поставити під удар мого батька? Свого друга? Як він міг допустити, щоб наш батько загинув?!

– Я так співчуваю вам, Картере... – Айрін затулила обличчя долонями. – Це жахливо... Я не розумію! Як таке можливо?

– Лордів не випускали з парламенту.

– Я впевнена, що татусь не винний, – прошепотіла Айрін. – І мені потрібна ваша допомога. Іві! – обернулася до мене. – Твій чоловік...

– Ми розлучилися.

Через твого батька, хотілося крикнути! Але я розуміла, що це лише бажання знайти винного. Адже я сама хотіла втекти. А Еллінге... він не хотів мене вбивати.

Серце розривалося. Не в змозі слухати, відповідати, я кинулася в будинок, у свою кімнату. Навіть закрилася.

Але Айрін за мною не пішла. Не знаю, чим закінчилася їхня з Картером розмова... але думаю, вона не була легкою.