Право на другий шанс - Тая Смоленська

Він ставить мене на підлогу, сам же замикає двері на засувку зсередини. Я тремчу всім тілом. Від страху, від думок про те, що зараз може статися. Артем насувається на мене, я відступаю назад. Ступаю босими ногами по прохолодному кахлю, не відводячи погляду від розлюченого колишнього чоловіка і в грудях пече так, що дихати стає важко. 

- Ти ж теж хочеш цього, Поліна, так що не заперечуй, - його голос віддається вібрацією в моєму тілі.

Я натикаюся на ванну і схлипую, коли Артем зупиняється надто близько від мене. Шляхів до відступу більше немає. 
 
Я в тонкій маєчці і коротких шортиках. Він - в одному рушник. Груди після вагітності стала на розмір більше. Саме на них вирячився зараз чоловік. 
 
- Все чого я хочу - щоб ти зник з наших життів. Я вдячна тобі за допомогу, але ми тепер чужі один одному люди. У тебе своя сім'я, у мене - своя, - зло кидаю йому в обличчя і схрещую руки на грудях, відгороджуючись від нього, але роблю ще гірше.

Виходить, що я здавлюють груди і вони немов стають ще більше. 
 
Артем гмикає. На його обличчі з'являється зла посмішка. Він розглядає мене блискучими очима, не відриваючись і відступає на крок. Дихати стає легше. Якби він ще й одягнувся, взагалі було б чудово. 
 
- Чого тобі не вистачало, Полін? - раптово запитує, зітхаючи. Змінюється в обличчі. Тепер він здається втомленим, пошарпаним життям. 
 
- А тобі? - з викликом питаю у нього. 
 
- Я серйозно, - знову починає злитися він.- Я намагався, для нас намагався! Я розумію, ти не могла ніяк завагітніти, це б'є по нервах, але мені здавалося у нас все було добре, ні? Так, ми сварилися, але це звичайна справа для одружених людей. Та відповідай же мені на питання - що було не так? Чому ти раптом зірвалася ні з того ні з сього і понеслася до якогось придурка, який залишив вас з дитиною? Невже це коштувало того? Чого, дідько тебе забери, тобі не вистачало? - зривається він на крик і з усієї сили б'є кулаком в стіну. 
 
Я здригаюся і підстрибую на місці. Такий Артем лякає мене. Лють виходить від нього хвилями. Мені стає важко дихати, гіркота підступає до горла. 
 
- Я не хочу про це говорити, заспокойся і йди спати, - насилу видавлюю я, відвертаючись від нього. 

Насправді у мене теж накопичилося багато питань, але сил з'ясовувати стосунки сьогодні абсолютно немає. Тим більше не тоді, коли Аня поруч.         
 
Артем лякає мене, дивиться на мене, завмерши на місці. Помічаю, що він роздер кісточки на руках до крові, з такою силою вдарив по стіні. А потім він немов зривається з ланцюга. Подається до мене, згрібає в свої обійми і впивається своїми жорсткими губами в мої.                      
 
Першу мить я гублюся. Завмираю, намагаючись усвідомити що відбувається. Артем безжально мучить мій рот, дряпає своєю щетиною. Його руки пробираються під майку і погладжують шкіру. 
 
- М-м-м, - намагаюся сказати хоч щось, впираюся долонею в його груди, хочу відсторонитися від нього, але він сильніший.

Наша метушня закінчується тим, що рушник з його стегон падає на підлогу. Я відчуваю його бажання.
 
Знайоме почуття розноситься по тілу. Рідний запах і смак наповнюють мене, переносячи в минуле. Я ударяю кулаком в груди Артема, але він не реагує. 
 
- Це не правильно, - хрипко кажу йому в рот. 
 
- Не можу, Поль,  не можу капець як хочу тебе. Три роки про це мріяв, - гаряче шепоче він.

Я судорожно ковтаю повітря. Я затиснута між стіною і потужним тілом чоловіка. Коліна підкошуються, але Артем не дає мені впасти. Розум паморочиться.               

Це ж нічого не значить? Це просто секс. Я вільна жінка і в праві робити що захочу. Хоч кожен день міняти партнерів. Хоч спати з колишнім чоловіком, який до слова одружений на іншій. 
 
Він тісно притискає мене до свого тіла, ковзає руками по шкірі, щось шепоче на вухо. Я смикаюся в його руках, намагаючись відсторонитися, надати хоч якийсь опір, але роблю ще гірше. Мимоволі трусь об його тіло і з рота Артема зривається рик. 
 
- Відпусти, - остання моя спроба вирватися, останній шанс не накоїти дурниць, але Артем навіть не думає слухати мене.

Я з силою впиваються нігтями в його плечі. Залишаю глибокі подряпини. І мені все одно що його дружина може побачити їх. Насправді мені навіть хочеться зробити їй боляче. Точно так само як вона колись зробила мені. 
 
- Не можу, - видихає Артем, важко дихаючи.

Втискається в мене ще сильніше. 
 
Останній клаптик тканини падає до моїх ніг і я залишаюся перед чоловіком зовсім беззбройна. 
 
Я піднімаю на чоловіка розгублений погляд, і розумію, що знаходжу в його очах відображення себе. Божевілля спало, а на зміну йому прийшло усвідомлення того, ,що ми в кроці від того, щоб зробити непоправне. 
 
Він - зрадити своїй дружині, я - своїм принципам. 
 
Але всупереч здоровому глузду я оступаюся. Проводжу долонею по грудях Артема вниз і цього було достатньо, щоб у Артема повністю знесло дах. Він різко утискує мене в стіну і знову впивається в мої губи своїми.

Я ненавиджу себе за те, що не можу приховати від нього свого бажання. Тепер Артем знає що я хочу його. Все ще хочу. Навіть через стільки років. Навіть незважаючи на зраду. І я нічого не можу з цим вдіяти. Завжди так на нього реагувала. А тепер, стільки років по тому, моє тіло ще й зголодніле по його пестощам, за тими відчуттями, які зміг дати мені лише він. 
 
- Подобається? Все ще хочеш, щоб я зупинився? - ричить він, відсторонюючись від мене всього на мить.

Це безумство. Просто сон. Все відбувається не по-справжньому. 
 
Але  губи чоловіка, жорсткі поцілунки - доводять зворотне. Я все ще не можу зрозуміти як таке могло статися. 
 
 Дихання Артема важке і рване. Воно зводить з розуму. 
 
Він точно так же  насилу контролює себе як і я.                       

- Тихіше-тихіше, малюк. Не так швидко, - усміхається Артем, а потім усувається від мене, дивиться прямо в очі.