Не в красі щастя - Ангеліна Кріхелі
Піднявшись у квартиру, Аліна видала Романові повідець і відправила їх з Голдом на суто чоловічу вечірню прогулянку.
За цей час дівчина встигла прийняти душ і спорудити нехитру вечерю з куплених дорогою продуктів. На щастя, перша зарплата вже була отримана, і вона з радістю виявила, що на такі гроші легко зможе прожити цілий місяць без особливої економії, не беручи додаткові підробітки. Витрачала, звичайно, з розумом. Сподіваючись пізніше все ж таки знайти спосіб відправити трохи відкладених грошей своїм.
Одного разу їй вдалося зателефонувати з роботи. Роман дозволив, бачачи, як дівчина хвилюється. І вона була рада такій можливості. Але так хотілося чути та бачити їх частіше. Господи, нехай цей кошмар скоріше закінчиться...
Голодний слідчий і вівчарка ввалилися в будинок з веселим сміхом і завзятим гавканням. Аліна здивовано зустріла їх у коридорі.
- Я навіть уявити собі не міг, наскільки можна відпочити душею і тілом, просто вигулюючи собаку, - підсумував Роман, впевнено прямуючи у ванну, щоб вимити псу лапи, а потім і привести себе в порядок. - Дідусь же не ображається, що я так говорю? - уточнив він поспішно, боячись образити нехай і померлого, але все-таки близького родича коханої жінки.
Цей аспект спілкування з нею, як і раніше, складно укладався в голові. Хоча саме дід активно допомагав слідчому знаходити нові докази, наближаючи розкриття справи. Весь час відрядження, чи не щоночі, приходячи до нього уві сні, забезпечував ребусом на прийдешній день. Коли ж Роман втомлювався і благав про помилування, просячи безпосередньо підказати, старий тільки знизав плечима. Мовляв, і так роблю, що можу в рамках своїх повноважень і згідно з правилами.
Правила педантичний Роман поважав, а допомогу цінував. Тому про більше надалі не просив. Хоч і бувало вкрай важко від того, що зашифровані підказки іноді виявлялися хитромудріші за реальність.
Аліну теж мучили питання поведінки та спілкування з дідом, який і сам досі не міг виразно ідентифікувати себе з собакою або без неї.
- Думаю, що ні, - задумливо похитала головою дівчина, милуючись злагодженими діями цих двох.
- А чим так смачно пахне? — раптом запитав Роман, чи голод видало бурчання живота.
Голд смішно повів носом на підтримку сказаного.
- Скромною вечерею для коханих чоловіків, - зніяковіло відповіла вона.
І Роман, і дід завмерли, дивлячись на неї. Начебто зосереджено вбирали подаровану частинку кохання і намагалися ні краплі не розгубити.
Чоловік обережно опустив пса на підлогу, присів перед ним на коліна і почав дбайливо витирати лапи.
При цьому і він, і пес продовжували свердлити її поглядами.
- Кажуть, якщо погано витерти мокрі лапи, собаки, як і коти, можуть хворіти, - чомусь пояснив Рома.
Голд здригнувся і тицьнув у розкритий слідчим рушник уже витерту лапу.
Аліна засміялася, дивлячись на них.
– Що я такого сказав? - здивувався Рома, але слухняно витер лапу вдруге.
Пес насупився, старанно стежачи, щоб з витиранням не мухлювали.
- Ти прямісенько до епіцентру дідусевих страхів потрапив, - крізь сміх пояснила дівчина. - Він завжди всяких шкірних хвороб дуже боявся. Бабуся коли сердилась на нього, іноді казала, що він кобель, як і всі, а не гуляє тільки зі страху перед болячками.
- Не правда це, - буркнув дідовий голос. - Я її дуже любив. Навіщо тоді інші? У мене моя ягідка є. Що мені чужі сади...
- Знаю, дідусю! - Поспішно відповіла Аліна і засумувала. - І бабуся знала...
Запанувала тиша, сповнена світлого смутку.
Рома здогадався, що Аліна чує свого дідуся якось у думках і з розпитуваннями лізти не став.
- Ходімо, годуватиму вас, - наче оживаючи, струсила сповивальну спогаду і попрямувала до кухні.
Улюблені чоловіки низкою потяглися слідом.
За вечерею, що супроводжувалася гучним хрускотом із миски Голда, що уплітав свою вечерю, Аліна з захопленням переказувала історію свого успіху на перших повністю самостійних перемовинах.
Роман слухав із щирим інтересом, намагаючись вникнути у суть її завдань. Жартівливо поскаржився, що в його роботі результату не видно так відразу. Але й помилитись із "підбором кадрів" теж можна цілком доленосно.
Однак коли мова зайшла про приватного детектива, найнятого Максимом, і можливу крадіжку його бізнесу, Рома раптом почав хмуритися.
- Гей, ти чого? - Здивувалася Аліна, м'яко опускаючи долоню на його лікоть. - Ми ж з'ясували, що...
- Я не ревную, - Роман впевнено стиснув довірену йому руку, маленьку й тендітну в порівнянні з його долонею. - Довіряю тобі. Але я боюсь за тебе.
Аліна розпливлася у посмішці. Втім, вона всерйоз починала побоюватися, що з такими темпами вечері розпливеться незабаром не тільки в посмішці. Цікаво, а що б сказав Рома, набери вона кілька зайвих кілограмів?
– А що це за приватний детектив? Ти його знаєш?
Дівчина заперечливо похитала головою.
