Не в красі щастя - Ангеліна Кріхелі

Притулившись до плеча чоловіка, Аліна просиділа в його обіймах п'ять хвилин, зовсім без руху, у повній тиші, що порушувалась тільки спокійним, умиротвореним подихом обох.

- Морозиво, мабуть, розтануло, - тихо промовив Роман, але не змінив свого положення, боячись поворухнутися і порушити неповторний момент.

- А піца, мабуть, охолола, - посміхнулася Аліна. - І обідня перерва наша завершується. Але це був чудовий обід.

- Ти нічого не з'їла.

- Але я й не голодна. Дуже не хочеться повертатись на роботу зараз.

- І я не вмію розлучатися, - зізнався чоловік, міцніше притискаючи її до себе.

- А ти до нас із дідусем на вечірню прогулянку приходь, ми чекатимемо.

Роман радісно кивнув, акуратно поцілував її в маківку, з насолодою вдихаючи запах трав, що виходить від волосся дівчини.

- Візьми з собою, - відпустивши дівчину, простяг їй ласощі, які вони так і не з'їли, просидівши весь час в обіймах.

Аліна з усмішкою похитала головою.

- Морозиво з'їм із задоволенням, а піцу забери у відділ, з'їсте з хлопцями. Ром... Я рада, що сказала тобі. Тепер так просто.

– І я, – знову кивнув Роман. - Виявляється, навіть такі чудові світлі слова важко висять на серці, якщо їх весь час тримати у собі.

- Бабуся також так говорила, - погодилася дівчина. - Якщо коханням не ділитися, воно стає важким. Я не розуміла її раніше.

- Аль, бережи себе, - наостанок промовив Роман, заводячи двигун, коли Аліна зібралася виходити.

Дівчина зосереджено кивнула, помахала рукою на прощання та попрямувала до офісу.

Аль, Алько... Так завжди дідусь казав. Приємно. Як у дитинстві знову опинилася, де тепло, сонячно і пахне пиріжками, дбайливо випеченими бабусею рано-вранці.

Батьки завжди дуже багато працювали. І за характером своїм були трохи холоднішими, відстороненішими, поважали її особистий простір, і свій шанували. Були немов єдиним цілим, але окремим від неї. Може, так і треба. Діти виростають швидко. Якщо жити лише як частина свого малюка, то потім болючіше цю саму частину відривати від себе.

Максим, здавалося, так нікуди й не йшов. Наче весь час чекав її.

Аліна прямо і без сумніву глянула йому в очі. Отже, чоловік відчув її відповідь до того, як почув.

- Максиме...

Аліна підійшла ближче, щоб не відгороджуватись від нього столом. Бо ж бачила, що йому й так непросто.

- Ви ж розумієте, що я не піду на вечерю подяки. А тим більше на побачення. Тому є дві причини. І обидві ви також розумієте. По-перше, я люблю іншу людину, - вона посміхнулася, плекаючи в грудях нове почуття. - Хоча й усвідомила це зовсім недавно. По-друге, у вас є стосунки, та ще й з моєю колишньою однокласницею. А музику, написану вами, я із задоволенням послухаю. На диску. Для мене буде честю опинитися серед перших слухачів. Не можна кидати талант. Бог дуже сумує, коли розкидаються його дарами. Так бабуся казала, - зніяковіло пояснила Аліна.

Максим сумно посміхнувся.

– Мудра жінка була ваша бабуся.

Дівчина не могла не погодитись зі сказаним. І була дуже рада побачити в очах Максима дивне тепло розуміння. Він ніби відпускав свої ілюзії щодо неї. Але при цьому зберігав взаєморозуміння, яке встановилося під час спільної роботи.

Аліна з полегшенням зітхнула. Вона страшенно боялася, що він сприйме відмову агресивно.

- Добре, Аліночко... Вибачте. Знову забув, що ви не любите такого звернення.

– Нічого, не страшно.

- У мене зараз позапланова зустріч. Чи зможете прикрити мене перед клієнтами?

- Чому я? - Здивувалася вона.

- Крім вас, ніхто не розуміє, як виявилося, чим ми тут взагалі займаємося.

Аліна зніяковіло кивнула, прямуючи до свого столу, щоб звіритися з графіком на сьогодні.

Максим невдовзі пішов. Дивно зосереджений, задумливий. А вона зайнялася підготовкою до майбутньої ділової зустрічі, із задоволенням поїдаючи морозиво, дбайливо куплене Романом. Воно майже зовсім розтануло і довелося перекладати солодкі шоколадні кульки з горіхами у маленьку піалу.

Подумки муркаючи від задоволення, намагалася згадати, коли востаннє була така щаслива, як зараз.

Зустріч пройшла успішно, хоча клієнти і здивувалися спочатку заміні Максима. До кінця розмови вдалося обговорити умови укладання вигідного контракту. Аліна все ще відчувала прогалини у своїх знаннях, але з кожним разом впевненіше вела переговори. Як у присутності Максима, так і без нього.

Навіть якщо їй доведеться згодом змінити роботу, вона вже матиме безцінний досвід. Проте про це думати дуже рано. Спочатку потрібно переконатися у своїй безпеці. Вона не може нескінченно жити чужим життям, далеко від рідних та коханих людей.

Максим, що повернувся незабаром, розповідь про досягнутий успіх слухав розсіяно.

- У вас все в порядку? - не витримавши напруженого мовчання, спитала Аліна.

Їй не хотілося думати, що причина його зіпсованого настрою – її відмова від побачення. Тоді про зміну роботи довелося б замислюватися набагато раніше, ніж хотілося.