Несподіване весілля - Ксана Рейлі

— Отже, я порівнюю тебе з крутою тачкою, а ти кажеш, що я схожа на це старе корито?! — майже закричала я.

— Ем... — Гордій удав, що задумався. — Так!

Я знову замахнулася на нього ногою, але він швидко схопив її та притягнув мене до себе. Таким чином я ледь не сіла йому на коліна. Моє серце пропустило декілька ударів, поки я заворожено дивилася в очі Гордія.

— Насправді ж Сирник прикольний, — тихо сказав він, змушуючи мене усміхнутися.

— То я теж прикольна?

— Ти цікава.

— О! Сприйму це як комплімент, — пробурмотіла я та трохи відсунулася від Гордія.

Він почав вертітися на дивані, намагаючись знайти зручну позу. Потім хлопець втомлено видихнув і сперся на спинку.

— Тобі незручно? — поцікавилася я.

— Трохи спина болить, — відповів він. — Сьогодні майже весь день за кермом був.

— Ти можеш лягти тут, — сказала я та відсунулася далі від нього.

Гордій повільно опустився і так вийшло, що його голова опинилася на моїх колінах. Він уважно подивився на мене, очікуючи моєї реакції. Можливо, думав, що я відштовхну його. Тільки мені не хотілося цього робити. Я легенько усміхнулася йому та провела своїми пальцями по його волоссі. Воно виявилося таким м’яким та гладким на дотик, що мені стало цікаво, яким шампунем він користується.

Гордій обернувся спиною до мене, дивлячись в екран телевізора та обіймаючи мої ноги. Я ж боялася навіть поворухнутися. Просто мовчки дивилася мультфільм, занурюючись пальцями у волосся Гордія. Він, здається, заспокоївся, і вже через декілька хвилин я почула його мирне дихання. Схоже, мені вдалося приспати його, хоча Гордій казав, що не зможе. Я усміхнулася та розслаблено сперлася до дивана. Мені не хотілося дивитись мультфільм наодинці, тому я вимкнула телевізор. Щоб не розбудити Гордія, просто поклала голову на спинку дивана та заплющила очі. Чи то його тихе дихання та тепло, чи то моя втома так подіяла, але заснула я дуже швидко.

Зранку мене розбудив звук будильника. Щось на моїх колінах заворушилося, і я здригнулася. Коли розплющила очі, то зустрілася поглядом з Гордієм. Він насупився та різко піднявся з моїх колін. Я ж полегшено видихнула, адже мої ноги страшенно затерпли. Тільки вночі я не відчувала цього зовсім.

— Вибач, — хриплим від сну голосом сказав Гордій. — Чому ти не розбудила мене?

— Не хотіла, — відповіла я. — Ти так міцно спав, що я просто не могла собі дозволити порушити твій сон.

— Мені не варто було спати на твоїх колінах.

— А я думала, ти скажеш, що вони дуже зручні. Може, навіть захочеш тепер спати лише біля моїх ніг?

— Це одиничний випадок, Поліно. Обіцяю, що більше таке не повториться.

— Ну, якщо обіцяєш, то гаразд. Котра година?

— Шоста ранку, — відповів Гордій і знервовано зірвався з дивана.

— Ти вже збираєшся?

— Так. Треба приїхати раніше, щоб перевірити автомобіль на справність.

— Мені теж їхати з тобою? — спитала я, глянувши на хлопця.

— Ні, звісно ж. Перегони розпочнуться о другій годині дня. Ти ще встигнеш приїхати. Я надішлю тобі адресу автодрому, де усе відбуватиметься. Коли приїдеш, то зателефонуєш мені. Скажу Микиті, щоб він зустрів тебе.

— Добре.

— Ще дуже рано, — сказав Гордій та ледь усміхнувся мені. — Піди до себе в кімнату і відпочинь, бо через мене ти майже не спала всю ніч.

— Ну, я не проти, щоб ти був причиною моїх безсонних ночей, — пробурмотіла я.

Він тихо засміявся та попрямував до ванної кімнати. Я могла б спробувати знову заснути, але мені б це точно не вдалося. Серце було не на місці, а ще з’явилося хвилювання. Я не знала, як мені витримати цей день і не зійти з розуму. Гордій так швидко зник з будинку, що я толком не встигла попрощатися з ним.

Увесь ранок була наче на голках. Я вирішила попросити сестру піти зі мною на перегони. Мені буде спокійніше, якщо поряд стоятиме рідна людина. Аріна хоч і не була зацікавлена в цьому, але все ж погодилася. Сестра ніколи не захоплювалася ніяким спортом, бо її завжди цікавила тільки наука.

Я не знала, що мені вдягнути, але подумала, що це має бути щось зручне. Мій вибір впав на короткі джинсові шорти темно-синього кольору та однотонну білу футболку.

Гордій, як і обіцяв, надіслав мені адресу. Я знервовано чекала Аріну біля воріт до будинку. Уже була майже перша дня, а вона досі не приїхала. Нарешті я побачила її білий автомобіль. Вона усміхнулася мені, але коли помітила мій сердитий погляд, то трохи скривилася.

Їхали ми швидко, щоб устигнути. Я хотіла побачити все з самого початку та поговорити перед перегонами з Гордієм. Можливо, заспокоїти його, якщо йому це буде потрібно. Згодом автомобіль зупинився в іншому кінці міста. Тут було так багато машин та людей, що я навіть розгубилася. Спочатку зателефонувала до Гордія, щоб повідомити, що вже на місці. Він сказав, що Микита зараз прийде, щоб провести нас через вхід.

— І куди ти привела мене? — тихо пробурмотіла Аріна.

— На перегони, — відповіла я. — Ти просто підтримаєш свою сестру, яка хвилюється за свого чоловіка.

— Хвилюється? — перепитала дівчина і кинула на мене зацікавлений погляд.

— Ну, це ж небезпечно. Звісно, я хвилююся за нього.

— Це дивно, якщо врахувати, що у вас фіктивний шлюб.

— І що? Це не означає, що в мене нема почуттів до нього, — різко сказала я. — Дружніх, маю на увазі.

— Гм, ну добре.

Аріна дивно усміхнулася, а це мене чомусь роздратувало. Я помітила Микиту, що наближався до нас та усміхнулася йому. Він передав мені якийсь бейджик на шнурку, де писало моє ім’я: «Ємчук Поліна». Так, я ще не звикла до цього прізвища.

— Надягни його, — сказав мені Микита, а я кивнула. — Ходімо, бо вже зараз усе почнеться!

Він провів нас через вхід, і ми опинилися на автодромі. Купками стояли команди, а я поглядом шукала Гордія. Сподівалася, що мені вдасться поговорити з ним перед перегонами. Ми попрямували на майданчик неподалік від треку, де мав бути заїзд. Я побачила Антона та іншу команду незнайомих мені хлопців. Вони стояли біля спортивного автомобіля чорно-білого кольору з червоними смужками. Наклейка з числом 23 дала зрозуміти, що саме на ньому буде їхати Гордій. Я вдивлялася в чоловіків, шукаючи його очима. Потім усе ж побачила хлопця. Він стояв у своєму чорному з червоним костюмі, тримаючи в руках шолом. Його погляд був зосереджений на трасі. Потім Гордій попрямував до Антона.