Несподіване весілля - Ксана Рейлі

Коли я прокинулася зранку, то Гордія вже не було. Мені не хотілося заходити в його кімнату без дозволу, бо це б йому точно не сподобалося. Я вирішила, що віддам піджак якось іншим разом. Та кожного дня я залишала порожній будинок і поверталася також у нього. Було таке враження, наче Гордій приходив додому лише вночі. Я кожного вечора прислухалася до звуків, бо заснути тепер могла лише тоді, коли знала, що він удома. Через постійні фотосесії я була надто зайнята, тому робочі дні пролетіли дуже швидко. Інколи мене дивувала така раптова зацікавленість відомих брендів у мені, але варто вже, мабуть, прийняти той факт, що я таки успішна модель. А тепер буду ще популярнішою.

Я сиділа на кухні та пила чай. Останнім часом зовсім не було апетиту та бажання готувати щось. Востаннє я нормально їла ще минулих вихідних. Я почула рев автомобіля і здивовано підбігла до вікна. Побачила, як авто Гордія заїхало в гараж. На годиннику була всього лише восьма година, а він за цей тиждень ніколи так рано не повертався. Я почула його тихі кроки на сходах, і вже за мить він опинився в коридорі. Гордій зайшов у вітальню і втомлено сів на диван, відкинувшись на спинку.

— Привіт! — сказала я, коли підійшла до нього. — Давно не бачилися.

Хлопець перевів свій погляд на мене і просто кивнув. Він мав знервований та дуже втомлений вигляд.

— З тобою все гаразд? — обережно спитала я і сіла біла нього. — Маєш вигляд не дуже.

— Не такий красивий, як зазвичай? — Гордій краєм ока глянув на мене.

— Бачу, ти вже повернувся, — я засміялася. — Завтра перший етап. Тобі треба виспатися.

— Не думаю, що зможу заснути.

— Тобі не варто так хвилюватися. Я впевнена, що все пройде чудово.

— Мені б твою впевненість, — тихо пробурмотів він.

— Агов! — крикнула я та легко вдарила його в плече. — Куди дівся той серйозний Гордій, який завжди тримав емоції під контролем?

— Він у відпустці, — сказав хлопець і піднявся з дивана. — Мені потрібно у душ.

Я кивнула і провела своїм поглядом Гордія, коли він прямував до коридору. Мені хотілося хоча б трохи підтримати його. Гордій надто сильно нервував через цей заїзд, але я не розуміла чому, адже він неодноразово говорив, що давно вже займається цим професійно. У нього не мало б бути такого сильного хвилювання.

І поки хлопець був у душі, у моїй голові з’явилася ідея, як підняти нам обом настрій. Я відкрила холодильник і не знайшла нічого, що б нам підійшло на вечір. Довелося замовляти піцу. Я не знала, що саме їсть Гордій і які продукти любить. Залишалося лише сподіватися, що він не проти м’яса та грибів. Я помітила в холодильнику велику пляшку коли та розлила її у дві склянки. Також кинула туди трохи льоду. Після цього я нарізала фрукти на тарілку та розклала все на маленькому столику біля дивана у вітальні. Тут був великий телевізор: це ідеально, щоб дивитися фільми. Наче домашній кінотеатр.

— Збираєшся щось подивитися? — спитав Гордій, коли я якраз шукала фільм на телевізорі.

Він почав витирати рушником своє мокре волосся і попрямував на кухню. На ньому були звичайні сірі штани та біла футболка. Я спіймала себе на думці, що була б не проти, якби він ходив без неї.

— Ти не плануєш спати і я теж, тому ми можемо провести цю безсонну ніч удвох, — голосно сказала я та попрямувала за ним.

— Ага! — буркнув Гордій. — І що будемо робити?

— Подивимося щось цікаве. Таке, щоб ти налаштувався на перемогу.

— Тільки не кажи, що ти обрала «Форсаж». Не дуже люблю ці фільми.

— О! — здивувалася я, бо справді думала ввімкнути цей фільм. Більше я не знала стрічок, де були б автомобілі, швидкість та перегони. — Ні, звісно ж. Ми будемо дивитися «Тачки».

— «Тачки»? — перепитав Гордій насупившись.

— Мультик такий, — сказала я та широко усміхнулася.

— Мені двадцять дев’ять, Поліно!

— Інколи ти поводишся так, наче мала дитина. Ну ж бо, Гордюша! Я впевнена, що тобі сподобається.

— Добре, — зрештою погодився він і закотив очі.

Якраз у цей момент у ворота подзвонили, тому я побігла на вулицю, щоб зустріти кур’єра з піцою. Коли я повернулася, то Гордій уже сидів на дивані. Я поставила дві коробки на столик і відкрила одну з них. Приємний аромат свіжоспеченого тіста з м’ясом і сиром розбудив мій голод. Я сіла на диван біля Гордія та ввімкнула телевізор. Колись у дитинстві мені доводилося бачити цей мультик, але я вже й не пам’ятала його. До того ж він завжди здавався мені якимсь хлопчачим. Я взяла собі шматок піци й почала його їсти, спрямувавши погляд в екран. Гордій же зробив те саме. Ми просто мовчки їли, дивлячись мультфільм.

— Оцей МакКвін нагадує мені тебе, — сказала я. — Такий же зарозумілий та пихатий самолюб, який думає лише про те, щоб отримати кубок.

— Але він лідер, — зауважив Гордій. — А ще дуже цілеспрямований і впевнено йде до своєї цілі.

— У нього навіть друзів нема, — буркнула я.

— Ніби в тебе вони є, — фиркнув хлопець.

— У мене... У мене є друзі! І взагалі зараз річ іде про тебе. Я просто кажу, що ти схожий на МакКвіна.

— Ну, ти мене цим не образила.

Я закотила очі та зробила великий ковток коли зі своєї склянки. Ми продовжили дивитися мультик, а я час від часу коментувала все, що відбувалося. Спочатку це, здається, дратувало Гордія, але потім почало веселити. Він навіть усміхався через мої фрази.

— О, це я! Це я! — голосно закричала, коли у кадрі з’явилася красива тачка блакитного кольору. — Ти бачиш, яка вона? Поважна, красива та горда, а ще притягує до себе всі погляди. Он МакКвін як дивиться! Не може очей відвести від цієї Саллі.

— Ну, ти більше схожа на Сирника, Поліно! — сказав Гордій.

— Що? — я вдарила його своєю ногою в живіт. — Який ще Сирник?

— Ось цей! — він махнув рукою на екран, де з’явився старенький іржавий автомобіль зі смішними великими зубами. — Мені здається, що ви навіть дуже подібні.

У мене ледь серце не зупинилося від злості. Я поставила склянку на столик і глибоко вдихнула. Ні, ну він точно договориться!