Бунтівник та аристократка - Крістіна Логоша

                                                                     Розділ 9

Дощ за вікном тарабанив дробом по підвіконню. Мій настрій був зіпсований черговою невдалою спробою втечі. А ще почуттям провини: адже через мене постраждав Крістоф.

— Треба хитрістю брати. Ти ж преш натиском. Через що і не виходить ніякої користі.

- Що ти пропонуєш?

— Є в мене одна думка...

Маріса замовкла, відчуваючи, що нас у кімнаті побільшало. Крістоф стояв у дверях.

Змія скрутилася у вузол і прийняла оборонну позицію.

- Як плече?

— Заживе... Ходімо, я хочу з тобою поговорити.

Після огляду лікаря виявилося, що Крістоф справді серйозно постраждав. Від укусу ведмедя залишилася глибока рана, але він все одно відмовився від моєї допомоги, хоча я його швидко вилікувала б. Було щось дивне, що він не приймав моєї допомоги.

Ми вийшли з житлового крила і вирушили до зруйнованої частини замку. Тут не було електрики, лише, як багато століть тому, простір висвітлювали запалені свічки. Я йшла мовчки, передчуваючи серйозні негаразди.

Проходячи повз головну залу, де проводилися основні будівельні роботи, Крістоф звернув до одного з коридорів.

- Куди ми йдемо?

- Зараз побачиш.

Він відчинив одну з дверей. І тут же яскраво спалахнули сотні запалених свічок, а підвіски величезної кришталевої люстри, спіймавши відблиски вогнів, розплескали їх безліччю світлових діамантів по підлозі та стінах. Але найбільше дісталося самотньому роялю, що стоїть у центрі малої бальної зали. Я підійшла до інструменту і провела долонею по закритій кришці.

- Рояль? - я здивувалася і підняла на чоловіка погляд.

- Ти вмієш грати?

— Давно не тренувалась, але можу спробувати.

Я підняла кришку і торкнулася клавіш, пробуючи награти одну з сонат Бетховена. Інструмент ідеально налаштований. Заворожливі звуки лилися легко і гармонійно, і спліталися із золотим світлом вогнів, що ледь тремтіли від руху повітря. Крістоф підійшов ближче, уважно спостерігаючи за рухом моїх пальців. Стало ніяково, я трохи збентежилася і хотіла перервати гру, але Крістоф тихо і наполегливо попросив продовжувати.

Раптом я почула дзвінкий і водночас ніби примарний сміх, здригнулася і зупинилася.

— Грай, — знову зажадав Крістоф, і я знову торкнулася клавіш, озираючись на всі боки.

Музика лилася, відчутно наповнюючи повітря чимось незвичайним, довкола нас засовувалися, немов у примарному мареві, трохи спотворюючись, жінки у старовинному вбранні. Галантні чоловіки їм під стать кружляли біля своїх дам у такт мелодії, а полум'я свічок ніби завихрилося, вторячи парам. Зал наповнився сміхом, пошепками закоханих, шарудінням спідниць і звуками тихих поцілунків. На наших з Крістофом очах оживали картини минулого, і ми стали учасниками цього чаклунства.

Лише кинута рукавичка і ненароком підслуханий виклик на дуель змусили мене здригнутися і припинити грати.

І чари розчинилися, погасивши сміх, шарудіння і палкий шепіт…

Не одразу я змогла порушити тишу.

- Що це було?

— Ясний Утьос — магічне місце. Він завжди приваблював своєю силою. Є в ньому якась таємниця. Може, колись я дізнаюсь його секрет.

Я опустила кришку роялю і підійшла до величезних картин, що прикрашали стіни малої зали. Перша ж викликала посмішку - на ній зображений бал, і пари танцюють так само, як це відбувалося щойно.

- Дивно…

Крістоф зупинився поряд.

- Це магія.

Він ненав'язливо обійняв мене за талію, але я вивернулася та підійшла до наступної картини.

 Я йшла вздовж галереї, не даючи шансу Крістофу наблизитися, він йшов за мною, як хижий звір — безшумно і не відстаючи.

- Бачу, тобі подобається живопис? - Іронізував Крістоф.

- Так.

Картин у залі було багато. Більшість епохи Ренесансу. Я зупинилася біля однієї з них. Вона зачепила мою увагу: дороге вбрання видавали в персонажах вельмож. Жінка сиділа на дивані поряд із чоловіком. Її долоня лежала поверх руки серйозного чоловіка. Голова спрямована у бік, де двоє хлопчиків грали з хортом, а найменший тягнув поділ її сукні, випрошуючи, щоб його взяли на руки. З усіх картин вона здалася мені найживішою та найщирішою. Гарною... і надто сильно торкається душі.

- Родинний портрет. На жаль, ні автор, ні учасники не відомі.

- Хороша робота. Тепла...

Ми ще кілька хвилин мовчки стояли біля полотна.

— Крістоф, мені потрібно в Креорток, мені життєво необхідно знайти одну людину.

Моє прохання збентежило його, але я мала попросити його про допомогу.

— Я не можу поки що цього дозволити. Це надто небезпечно, і немає жодної гарантії, що ти не втечеш.

— Я обіцяю, що нікуди не втечу. Будь ласка! Це дуже важливо.