Диво для генерального - Аріна Вільде

Глава 14

- Ти що помирилася з колишнім чоловіком? – у його тоні звучать обвинувальні нотки і мої брови повзуть угору від подиву.

- З чого ти взяв?

- Ти зачинилася з ним у кабінеті.

- Я і з тобою зачинялася у кабінеті. Але це нічого не означає.

Руслан злиться. Я прискорюю крок, він не відстає.

- Він знає, що ти вагітна від мене?

- Ні, і буду вдячна, якщо ти не будеш так голосно кричати про це в стінах коридору. На нас уже дивляться люди.

- А мені якось байдуже. Можу прокричати на все горло, що в нас з тобою буде…

Я затикаю його рота  долонею.

Ми завмираємо один навпроти одного, я спопеляю його злим поглядом.

- Що ти робиш, Руслане? - питаю тихо і таю, коли він ніжно обхоплює пальцями мою кисть і голубиться об мою руку, наче кіт.

- Бішусь.

– На нас дивляться.

- Нехай дивляться. Нехай знають, що ти — моя жінка.

- Але я не твоя, - хитаю головою.

Руслан не відповідає. Він відпускає мою руку і дивиться на годинник.

- Може, все ж таки погодишся на вечерю зі мною? Обіцяю не злити тебе. Просто побалакаємо.

Він дивиться на мене з надією. Я здаюсь. Не можу протистояти йому. Навіть незважаючи на те, що шалено злюсь на нього.

- Добре. Ще година робочого часу. Зустрінемось унизу біля виходу.

- Взагалі-то я тут начальник. Тому відпускаю себе і тебе раніше з роботи. Для термінової ділової вечері, - він усміхається мені по-хлоп'ячому. Складки на його лобі розправляються, на щоках з'являються милі ямочки і мимоволі я посміхаюся йому у відповідь.

У Руслані стільки чарівності, що іноді поруч і з ним небезпечно перебувати. Потім доводиться гадати як так вийшло, що після знайомства з ним погоджуєшся піднятися в номер і провести ніч разом.

- Я сумочку свою заберу з кабінету, зустрінемося біля ліфта.

- Чудово. Чекаю.

Я беру свій піджак, сумку, зачиняю двері до кабінету і прямую до ліфтів. У грудях гризе образа. Руслан як дізнався про дитину, так одразу змінив до мене ставлення. Тепер я не брехуха і не гуляща дівка, яка вирішила на нього дитину повішати. Тепер я мати його дитини. І тільки через це він зі мною такий привітний і милий. А не тому, що я жінка, яка його цікавить.

- Ти готова? — він натискає на кнопку виклику ліфта.

- Так.

Ми спускаємось у підземний паркінг. Руслан відчиняє мені дверцята його позашляховика і допомагає забратися до салону.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно