Чоловік з бонусом - Тая Стрельцова
Мовчить. Воно й зрозуміло — образилась.
— Ліка, я поговорити прийшов…
— Нема про що! — різко обірвала його на півслові.
І не затримуючись ні миті, швидко спробувала обійти Єгора, прямуючи до підїзду.
— Ні! Стій! — притримав її за руку. — Вислухай!
— Іди до біса, Єгор! — випалила сердито. — Іди і не повертайся, як і я пішла! — майже крикнула йому в обличчя.
— Ліка, — схопив її за плечі, — я — ідіот, — зізнався здавленим голосом. — Я вчинив імпульсивно, не подумавши, не оцінивши ситуацію…
— Ти вчинив, як підліток! — знову перебила Ліка, сіпнувшись з його рук.
— Може й, так, — не відпустив. — Ти тепер так само будеш поводитись?
— Як захочу, так і буду! Мені все можна! Я лицемірка і брехуха! А якщо тобі здається інакше, це ілюзія! Я дуже добре граю! — не відводячи погляду, прокричала, вже не стримуючись.
— Ліка, пробач мені, будь ласка! Я прошу пробачення за кожне слово! Я… Я не знаю що ще сказати, як… Я був на емоціях, не думав… — намагаючись достукатись до неї, говорив Єгор, дивлячись в очі.
Вони жодного разу протягом розмови не відвели погляд один від одного. Злились в емоціях, в почуттях.
— Розумію. Я теж була на емоціях, тому й просила мене вислухати. А потім подумала-подумала… Ох, і дурна ж була! Так що, іди ти лісом, Єгор! І туди ж забирай свої вибачення!
Різким змахом рук вивільнилась з його захвату і таки пішла до під’їзду.
— Ліка, не будь впертою, як віслючка! Ми ж обоє страждаємо! — крикнув їй услід Єгор.
— Віслюк тут тільки один. Та й з приводу страждань… — задумалась. — Ні, не вгадав. Хочеш — страждай, а я на побачення збираюсь, мені чого страждати? — хмикнула і пішла далі.
— Побачення?.. — розгублено перепитав Єгор.
І всередині ніби обірвалось щось. Здавалось, ще дужче боліти не може, але… Ні, не може вона йти на побачення. А якщо навіть і так, то тільки на зло! Бачив же, які емоції плескались в очах дівчини…
Вже зробив крок, щоб догнати, не дати піти, але несподівано заграв телефон. Брат. По мелодії зрозумів. Має бути щось важливе, якщо Олексій турбує в такий момент. Тому, дивлячись, як Ліка вже відкриває двері під’їзду, прийняв вхідний дзвінок.
— Що? Що сталось? Як він? — з тривогою спитав. — Яка лікарня? Я вже їду! — буквально побіг до машини.
— Єгор! — раптом покликала Ліка.
Оглянувся. Думав, за нею вже й двері зачинились.
— Ліка, — розгублено запустив пальці у волосся. — Ліка, нам треба поговорити, дуже, але я терміново маю…
— Що сталось? — перервала його виправдовування.
— Матвій якось попав під гойдалку. Він в лікарні. Оглядають лікарі, не знаю, наскільки все серйозно, — мотнув головою, зробив глибокий вдих і швидко дістав брелок від машини.
Не встиг і натиснути, як почув:
— Я з тобою!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно