Чоловік з бонусом - Тая Стрельцова
— Знову безсонна ніч? — запитав Олексій, виходячи на балкон.
— Я комусь заважаю? — глянув скоса Єгор.
— Не так щоб заважав, але лягти спокійно спати теж не виходить, знаючи, що ти сновигаєш по квартирі.
— Просто не можу заснути через літню спеку, — відвернувся.
— Раніше тобі це не заважало ніколи.
— Чого тобі треба? Хочеш спати — спи! А мене залиш у спокої! — роздратувався.
— Єгоре, ти не спиш вже третю ніч, майже не їси… Навіть дивишся якось крізь нас, ніби не помічаючи нікого. І ми обоє знаємо, чому так відбувається. Може б, ти все-таки поговорив з Лікою? Якщо дійсно трапилось якесь непорозуміння…
— Яке непорозуміння? Ти ж бачив усе! — перебив.
— Права Ярослава, ти таки віслюк, — зітхнув брат.
— А ти підкаблучник! — огризнувся Єгор. — Живеш уже не своєю головою, а Яриною!
— Нехай буде так. Я не проти. Зрештою, це ж я собі дружину обирав. То, мабуть, вибрав таку, до якої не гріх і прислухатись…
— От і прислухайся. До чого тут я? — буркнув Єгор.
— До того, що ти на емоціях сам дечого не помічаєш. От скажи мені, хто прислав те відео? І навіщо? — глянув, піднявши одну брову.
— Хтось із клубу. Напевно, знайшовся той, хто бажає добра мені і дітям. Принаймні, я дуже вдячний цій людині, — різко відповівши, встав і пішов з балкону.
— Ну-ну… — кивнув Олексій.
***
— Не очікував тебе тут побачити, — йдучи коридором до свого кабінету, сказав Дмитро.
— Взагалі, я до Ліки приходив, але мені сказали, що вона звільнилась… — розвів руками Олексій.
— Ти не знав? — здивувався Дмитро.
— Ні. Вона не відповідає на дзвінки, вдома її нема.
— Що там у неї з Єгором відбувається? Я думав, вона з головою в сімейне життя вирішила зануритись, — пропускаючи Олексія в свій кабінет, запитав. — Він не приходив, я набрав його, та відповідь мене шокувала. Єгор сказав, що не хоче говорити про Ліку. Це як? Все ж було так добре… Вона ж і з дітьми зріднилась.
— От саме тому я і вирішив заглянути до тебе. Дивна якась історія вийшла…
— Що ж, сідай, розказуй.
***
Що за день? Все шкереберть! Ніяк не міг зібратись, зосередитись. Мабуть, дійсно треба якось змушувати себе спати ночами. Але ж як, коли думки про Ліку, спогади не дають спокою? І, що найбільше дошкуляло, не хотів позбуватись її присутності в своїй голові. Не хотів і не міг. Рука не піднялась навіть, щоб видалити фото з нею і номер телефону. Але сили волі вистачило, аби втриматись від дзвінка. А як воно буде далі? Оце вже питання. Хоча лаяв себе останніми словами за одні тільки думки про те, щоб здатись і подзвонити!
Як можна, взагалі, думати про цю дівчину? Та пробачити її — це ж себе не поважати! Мало того, ще й постійно треба буде чекати нового удару! Ні! Він — не ганчірка! А його діти — не іграшки! Більше він не дозволить завдати їм болю. От же дурень! Так помилитись… А сини тепер теж страждали, бачив. Та й питають постійно про Ліку.
Змія! Так влізти в душу! І навіщо?
Вже якраз сідав у машину, коли задзвонив телефон. Дмитро. Знову. Невже ця вертихвістка, дізнавшись, що вони давні друзі, вирішила підключити Діму, щоб тиснути на нього? А друг що, маленький? Невже повівся?!
— Слухаю! — різко відповів.
— Привіт, Єгоре! Можеш говорити?
— Так.
— У мене до тебе є одна справа. Як будеш у клубі, заглянь обов’язково, добре? І не хвилюйся, з Лікою не побачишся, вона звільнилась, — передбачаючи його реакцію, відразу повідомив.
— Добре, заїду сьогодні трохи пізніше. Ще маю справи.
— Чекатиму.
Дорогі читачі, прода мала бути вчора, та, надіюсь, ви не сердитесь. Іноді важко буває зосередитись.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно