Право на другий шанс - Тая Смоленська

Відразу видно, що у Івана немає дітей. Інакше думок привести на будівництво дитину навіть не виникло б.                       
 
 - Я зараз спробую домовитися з нянею, передзвоню. 
 
Няню вдається вмовити не відразу. Пообіцяла їй потрійну оплату. Вона добирається до нашого будинку через годину, тому на об'єкті я опиняюся ближче до обіду. А потім кілька годин переконую замовників, що ми все виправимо, плитку поміняємо, перепрошую що недогледіла.

Не люблю такі ситуації, завжди намагаюся все особисто контролювати, але в останній місяць стільки всього навалилося що випала з реальності. 
 
Додому повертаюся пізніше ніж планувала, по дорозі набираю Марину.    

- У вас все добре? Вибач що так вийшло, у мене ЧП.              
 
- Анечка зараз спить, а ми поки з твоїм молодим чоловіком чай п'ємо. Він чекає на тебе вже години дві, - вимовляє вона, а у мене підскакує пульс від її слів. 
 
- Який молодий чоловік? - повільно вимовляю я, насилу видавлюючи з себе слова. 
 
Усередині мене розростається справжня паніка. Перша і єдина думка - Артем дізнався мою справжню адресу. А там Аня. Тільки не це.                                              
 
- Так, Микола, - розгублено вимовляє вона і я розумію, що реальність ще гірша.          
 
Хочу накричати на Марину, запитати якого біса вона впустила в квартиру незнайому людину, але швидко беру себе в руки.                       
 
Не потрібно зараз влаштовувати скандалів і лякати її. Швидше за все вона вирішила що це Кирило. Я кілька разів попереджала її що він може зайти в мою відсутність, щоб забрати щось з речей які він забув, але вона так і не бачила його жодного разу.                        
 
 - Я вже виїзджаю, через годину буду, - видавлюю з себе, намагаючись зрозуміти що робити. 
 
Ситуація огидна, я не думала що Весенін зможе знайти мене. Та ще й так швидко. І до того ж нахабно заявитися до мене додому. Там, де зараз солодким сном спить моя дочка. 
 
Я вдавлюю педаль газу до упору. Руки тремтять від хвилювання за дочку. І найгірше, я розумію наскільки правий був Артем і яка дурна була я, що ні послухала його. Для мене важливіше було не допустити його зустрічі зі своєю малою, ніж наша безпека.мАле зізнатися чесно, я просто не думала, що Микола виявиться настільки хворим покидьком, щоб таке витворити.