Новорічні (не)щасливці - Емілія Дзвінко

Я вдаю, що мені байдуже, бо не хочу обговорювати з нею особисте. Але це складно, бо вона права. До Макса підходить руда красуня, обіймає його і цілує в щоку червоними губами, а потім демонстративно довго і уважно витирає свій знак з його обличчя. Їх обступають журналісти і ця руда ще раз обіймає  Макса для спільних фото. За хвилину до них приєднується й Стас. І тепер вони вже втрьох усміхаються в об’єктив. 

—  Так буде завжди, тож звикай, —  блонді прочитала мою розгубленість на обличчі. — Може вип'єш все ж таки?

—  Ні, дякую. Я краще піду, —  не можу спокійно дивитися як Макс розважається. Це боляче і несправедливо. 

—  Ей, ти не ображайся на мене. Ми не обираємо кого кохати … —  каже мені на прощання блонді. Вона виглядає розбитою і нещасливою дівчиною, яка викликає жалість. Якщо кохання робить нас такими жалюгідними, то я не хочу кохати. Більше ніколи ...

Вибігаю на двір. Викликаю собі таксі і їду до дому. По дорозі вимикаю мобільний. На сьогодні годі з мене розмов та емоцій. Краще гарно виспатися, щоб вранці прокинутися зі світлою головою і закінчити цю дурнувату гру з Максом. Годі з мене фіктивних стосунків.

Макс

Доля знову показує мені фак, ніби спеціально вичікувала момент, щоб нагадати, хто головний, бо ж надто все добре в мене в житті останнім часом. На тобі, отримуй Максе. Мій однокласник — колишній хлопець Наті. Як таке можливо? Ця новина мене шокувала? Так ! Вивела з себе? Так! Та я ледь не закипів від почутого. Перше, що прийшло в голову — вхопити Наті за руку і забрати її з вечірки. Але ж я сам погодився на запрошення Стаса, тож стримую порив і чекаю, коли ми з Наті зможемо поговорити. Планував зачекати до закінчення вечірки, але до біса! Мене розривають емоції і ревнощі. Відчуття як тоді, коли я застав свого брата з Міланою. Світ потихеньку обвалюється. Стас залишає нас з Наті на одинці, а я включаю ревнивця і накидаюся на дівчину з допитом. Мені треба знати, що вона не має почуттів до Стаса, що байдужа до нього, бо до мене тільки зараз дійшло, що я боюся втратити Наті, не тому що накриється мій план, а тому, що здається закохався в неї. Я зізнався сам собі. Не впевнений, що Наті сподобається таке відкриття. Вона явно не такого чоловіка хотіла б бачити поруч, але заперечувати очевидне я більше не буду. 

Стас придивляєтьсч до Наті явно небайдужим поглядом. Скоріше зацікавленим і трохи власницьким …  І це при всьому, що в нього є дружина. Я навіть на весіллі у них був. Тоді здавалося, що він закоханий в неї, а зараз бачу, що ні. Стас не змінився — продовжує задивлятися на інших, фліртувати і зраджувати. Наті казала, що він зрадив її, але чи має вона до нього почуття, чи здатна пробачити? Я не хочу навіть думати, що він їй небайдужий. Але на мої розпитування дівчина не відповіла нічого, а накинулася з питаннями до мене. Я не відповів також, бо ж не при таких обставинах хотів би про свої почуття говорити. Я не вмію бути акуратним в емоційному плані, особливо з жінками, тож лишаю Наті одну, а сам з розхатиниии нервами йду до бару, щоб випити склянку віскі і трохи розслабитися.

Я ніяк не можу знайти Наті. Спочатку думаю, що дівчина пішла провітритися або носика попудрити, але через пів години, розумію, що ні. Її на вечірці не має. Я набираю її але абонент не відповідає. Ще раз оглядаюся по сторонах. 

— Вона пішла, якщо ти шукаєш свою дівчину, — Рита ледве тримаючись на ногах підтверджує моє припущення. — Ти хоч цікавишся де вона, а от мною вже давно ніхто не цікавиться. Стасу було б навіть добре, щоб я пішла. А я не йду ...

—  Ти не мусиш цього терпіти, Рито. І моя тобі порада, подай на розлучення поки остаточно не зіпсувала своє життя.

Одягаю пальто, викликаю таксі і їду до Наті. 

В мені багато алкоголю та емоцій. Але кращої можливості може й не трапитися щоб поговорити відверто. Почуваю себе невпевненим підлітком, який вперше закохався і до ладу не знає, що з цим робити. Збираюся з думками під під’їздом в Наті і дзвоню в домофон. Вона не відкриває, але я не здаюся. На щастя, хтось ще виходив вигуляювати собаку в такій пізній порі і я таки зайшов в будинок. Піднімаюся на потрібний поверх і дзвоню в двері. Наті не відчиняє, але я так легко не здамся. Стою і продовжую дзвонити. У відповідь тиша. Спочатку мені хотілося продовжити барабанити у двері, але знаючи Наті, вона б не оцінила мій вчинок, а розізлилася б ще більше. Тим паче, я ж не знаю, які в неї сусіди. Бачу лише один  вихід — знімаю з себе пальто і сідаю під двері Наті, буду чекати тут до ранку. Ось тоді точно дівчина від мене не відвертиться.