Новорічні (не)щасливці - Емілія Дзвінко

— Привіт, Стасе! — натягнуто видавлюю з себе вітання, бо ж не ігнорувати мені його. Це б виглядало надто дивно.

Я бачу подив на обличчі Макса. Цікаво, що буде коли він дізнається, що це і є мій колишній про якого я розказувала йому в перший момент відвертості між нами.

— Радий зустрічі Наті, — Стас говорить так, ніби ми добрі друзі і це не він так підло зрадив мене. Його люб'язність давить та напружує.

Після розриву зі Стасом, я за три роки жодного разу його не зустріла. Жодного разу не відвідала його ресторанів та й загалом уникала району де він живе, ходить в зал і винаймає офіс. 

Відпустити й забути не вийшло одразу. Я ще майже місяць стежила за його соцмережами і дивилася на їхні усміхнені фото з тією самою дівчиною, з якою він мені зрадив. Мазохізм чистої води, розумію, але мені так було легше прийняти те, що він чужий і остаточно викреслити його зі свого життя.

—  Я так розумію, що знайомити вас не треба, — на обличчі Макса трохи здивування і ще якась емоція, яку я не можу визначити. Але точно можу сказати, що мені не подобається його тон.

—  Стас мій колишній хлопець, — не бачу сенсу приховувати цю інформацію від Макса. — А ви давно знайомі? 

—  Ми однокласники, —  відповідає Макс.

— Світ тісний ... — дивуюся я.

— І не кажи Наті, — підхоплює розмову Стас. — Я подумати не міг, що ти і Макс знайомі так близько. Ви пара чи як? — Стас дивиться на Макса. В цей момент мені хочеться, щоб Макс мене підтримав, обійняв і впевнено сказав, що ми пара. Він робив на публіку так безліч разів, тож це точно не викличе складнощі у нього. Але я не отримую бажаної підтримки. Цього разу Макс холодний як ніколи. 

— Ми разом, — видавлює з себе Макс, але впевненості в його голосі зовсім не має. І звучить це розмито. Ми пара, колеги, друзі, знайомі ... До його тону все підходить. 

Стас задоволений почутим. А я почуваю себе жалюгідно. І якщо я ще десь глибоко всередині надіялася, що Макс якось по-особливому ставиться до мене, то зараз розумію, що помилялася. В мене є тільки я. 

—  Гаразд, піду поспілкуюся з іншими гостями, щоб нікого не образити. Але ми ще обов'язково побачимось, — Стас усміхається і залишає нас самих.

Я б зрадістю зараз повернулася до дому. Але взяти і просто піти не дозволяють манери і Макса не хочеться так підставляти. Ловлю себе на думці, що знову беру до уваги його інтереси. 

— Це ти про Стаса розповідала мені в день нашого знайомства? — питає Макс. 

—Так,  — коротко відповідаю.

Між нами відчувається напруженість.

— «Так» і все. І ти більше нічого не скажеш? — дратується Макс.

— Я відповіла на твоє запитання, що ти ще хочеш почути? Я не твоя дівчина, щоб терпіти подібний тон. 

— Ти моя дівчина ... Фіктивна дівчина, — швидко виправляється Макс. — Але це всеодно стосунки. 

Я сміюся, бо звучить абсурдно.

— Максе, якби я не знала, хто ми одне одному, то подумала б, що ти ревнуєш. Для мене зустріч зі Стасом не найприємніша подія. І це ще м'яко сказано. 

— В тебе ще є до нього почуття? 

—  Максе, зараз не найкращий момент для розмови, — я намагаюся зберігати спокій і не зірватися. 

—  А чому ні? — запитує Макс, ніби не розуміє, що я маю на увазі.

—  Ти дивно поводишся, тобі не здається? Сам мене запросив на вечірку, то в чому проблема?

—  Відповідай на моє питання, —  наполягає Макс.

Якби він запитав по-іншому, можливо, я б і відповіла, бо мені не має чого приховувати. Але його тон мене дратує, тож нехай не думає, що він найбільше чудо світу і я берегтиму його і стрибатиму навкруг радіючи, коли мені гірко.

—  А ти на моє питання чому не відповідаєш? 

Макс мовчить. Він явно не задоволений, але сказати не має що, або не хоче. 

—  Прекрасно, значить тобі можна ігнорувати все, що неприємно для тебе, а я маю звітувати і душу відкривати коли тобі захочеться. Так по-твоєму?

—  Мені треба випити, —  каже Макс і йде в бік бару, залишивши мене одну і без відповідей. Дуже дорослий вчинок, нічого не скажеш. 

Я не встигаю позлитися на Макса, бо до мене підходить та сама блодні, з якою я застала Стаса три роки тому. Здивовано дивлюся на неї. Друзями нас точно не можна назвати.

—  Привіт, ти ж мене пам’ятаєш? —  запитує мене, хоча наперед знає відповідь.

—  Таке не забувається, навіть якщо дуже хочеться, —  я не приховую свою неприязнь до неї.

—  Вино будеш? —  протягує мені келих.

—  Дякую, але обійдуся.

—  Як хочеш. Значить мені більше буде, —  дівчина стає біля мене з двома келихами. З одного п’є, а інший тримає прозапас. 

—  Чим заслужила твою увагу? 

—  Ти злишся на мене, але насправді ми так схожі з тобою, —  розмірковує, повільно потягуючи вино, дівчина.

—  Щось не пригадую, щоб я спала з чужими хлопцями, —  згадаю їй випадок за якого ми перетиналися вперше. А потім ловлю себе на думці, що таки спала. Макс також не мій хлопець. Мені стає гидко від цього усвідомлення, але я не збираюся виливати їй душу.

—  Я була закохана як і ти … 

—  Це не виправдовує твій вчинок, — підтримую свою позицію, але розумію, що і мій не виправдовує. 

—  Ми обидвоє закохалися в чоловіків, які ніколи не зроблять нас щасливими, але й без них ми будемо нещасними. 

—  З чого ти взяла, що я нещаслива? —  питаю з цікавості.

—  А хіба щаслива? Відверто, Макс — ще гірший вибір ніж Стас, —  заявляє мені блонді. —  Якщо Стас хоча б одружився на мені, звісно, не без власних інтересів. Сама розумієш, мій батько не остання людина в місті. То Макс ніколи не піде на такий крок. Повір мені, я знаю його не перший рік. Він надто цінує свободу, та й в Україну не так часто навідується.

Я не маю, що сказати, тому даю можливість дівчині виговоритися. Можливо не у всьому, але вона права щодо Макса. 

—  Все, що тобі залишається —  це бути поруч, закривати очі на його зради і радіти, коли він приділяє тобі увагу. Поглянь, —   показує дівчина рукою в сторону бару. —   Макс зі Стасом лише 2 хвилини як там, а на них вже збіглися головні хижачки сьогодішнього вечора.