Не рідні - Ольга Джокер

Лише опинившись на вулиці, я полегшено зітхаю. Треба ж, все пройшло відносно легко і безболісно. От би він завжди був таким милим і розуміючим. 
 
 - Це мамині пиріжки на нього подіяли, - усміхається подруга. 
 
 - Він навіть не спробував їх. - У мене виривається тихий смішок. 
 
 - Зате аромат... Який аромат від них! Напевно почув. 
 
Ми повертаємося до будинку Ані, піднімаємося до неї в кімнату. Подруга закриває двері на замок і велить роздягатися. 
 
 - Навіщо? - здивовано питаю я. 
 
 - Як навіщо? Ти справді зібралася їхати ось в цьому лахмітті? 
 
 - Нормальний наряд...
 
 - Пф-ф, я думала, це частина твого плану, щоб задобрити опікуна! 
 
Недовго порившись у шафі, Аня витягує звідти симпатичне чорне плаття з відкритими плечима і рукавами-ліхтариками. 
 
 - Примір! 
 
 - Чим тобі не подобається моя сорочка? - невдоволено хмурюся я. 
 
 - Віта-а! Одягай, кажу тобі! Живіше, лімузин вже їде. 
 
Я знімаю з себе одяг і втискуюся в плаття. Анька допомагає застебнути блискавку на спині і вдоволено цокає язиком. Поглянувши на себе в дзеркало, розумію чому... Платье сидить на мені ідеально! Талія здається зовсім тонкою, а груди - великими. Один мінус - воно занадто коротке, ледь прикриває сідниці. 
 
 - До речі, у мене ще взуття під нього є, - вимовляє Аня, відкриваючи коробку, і дістає звідти чорні лаковані туфлі на величезній шпильці. 

 - Та я на них вб'юся! 
 
 - Не вб'єшся! Звикнеш. 
 
Сперечатися з Анею марно, тому що, по-перше, вона занадто вперта, а по-друге, вміло спекулює своїми іменинами! Нібито сьогодні їй можна все! 
 
 - Давай я тобі волосся розпущу і швиденько пройдуся плойкою... 
 
Слухняно сідаю на стілець і дозволяю подрузі накрутити волосся і зробити макіяж, після чого уважно дивлюся на своє відображення і ніяк не можу повірити, що це насправді я. Висока, яскрава, фігуриста. Нічого ж страшного, що я змінила вбрання на більш красиве? Кирило офіційно мене відпустив. Він не сказав, який при цьому повинен бути дрес-код... 
 
 - Боюся, це занадто... Кирило, якщо побачить мене в такому вигляді, буде незадоволений. 
 
 - А ти упакуй речі і візьми їх з собою. Коли будемо повертатися додому, просто переодягнешся в туалеті нічного клубу.
 
 - Ти впевнена, що це дійсно хороша затія? 
 
 - Не будь такий нудною, Віт! Він відпустив? Відпустив!  
 
Лімузин приїжджає за нами через десять хвилин. Я складаю сорочку, джинси і кросівки в чорний пакет і беру його з собою. 
 
Озираючись на всі боки, проходжу по доріжці і сідаю в машину. На підборах складно, але Аня сказала, що я звикну. Повинна...
 
У білосніжному салоні голосно грає музика і спалахують різнокольорові вогні. Всі тривоги і сумніви миттю випаровуються. 
 
Трохи пізніше до нас приєднуються інші подружки Ані: Кіра, Оля і Марина. Дівчата галасливі і веселі. Одна за одною вони виголошують тости і наливають в келихи шампанське. У роті лопаються бульбашки, і мені стає лоскотно і неймовірно легко. 
 
Як тільки ми в'їжджаємо в місто, Оля відкриває люк автомобіля і, вставши ногами на шкіряне сидіння, визирає назовні. Дзвінко кричить на всю вулицю, звертаючи на себе увагу перехожих і водіїв. Решта дівчата сміються і тримають її за ноги. За Олею подібне повторюють Кіра, Марина і сама іменинниця. 
 
 - Давай, Віт. Твоя черга! - передає мені естафету подруга. 
 
Я хочу відмовитися, але потім, струснувши головою, залпом випиваю келих ігристого вина і беру з них приклад. Таке буває не часто. Можливо, тільки один раз в житті... Досить сидіти в своїй шкаралупі і шкодувати про те, що колись не зробила. 

Під вигуки дівчат я виглядаю на вулицю, відчуваючи, як спирає подих. Сильний вітер куйовдить розпущене волосся, поруч проїжджають машини, які голосно сигналять, а красиве нічне місто манить за собою. Від побаченого перехоплює подих! В цю мить я відчуваю себе вільною і щасливою. 
 
Влаштувавши невелику фотосесію на набережній, ми вирушаємо в клуб «Арктика». Судячи з розповідей Ані, він відкрився не так давно, але вже встиг залишити про себе приємні враження у клієнтів, які побували там раніше. 
 
Охорона перевіряє наші документи, пропускає всередину. Я здивовано ахаю і йду за дівчатами. Незвичайний дизайн, ніколи не бачила такого раніше! Вражаюча діджейська трибуна білого кольору, капсульні ВІП-кабінки і сріблясті трубки, що звисають зі стелі і підсвічуються променями прожекторів. Створюється відчуття, ніби ти знаходишся в космосі. Просто вау! 
 
Одна з ВІП-кабінок належить нам. Всередині вже накритий стіл і стоїть кілька пляшок дорогого алкоголю. У мене чудовий настрій, але напиватися я не маю наміру, тому що пообіцяла Кирилу поводитися пристойно. Хочеться хоча б один-єдиний раз стримати обіцянку. Коротка міні-сукня і каблуки не беруться до уваги. 
 
 - А ти насправді вперше в нічному клубі? - запитує Кіра, роблячи ковток вина. 
 
 - Так. 
 
 - Нічого собі. Рідкісний екземпляр... І як тобі? 
 
 - Незвично, але шалено подобається... 
 
 - Відчепись від моєї Віти! - перебиває нас п'яненька Анька. 
 
 - Мені просто цікаво, - фиркає Кіра. - Уже й поговорити не можна? 
 
 - Ти ставиш її в незручне становище. А так можу робити тільки я! 
 
 «І ще Кирило», - додаю про себе.
 
Навіщо я взагалі про нього думаю? Його немає, і прекрасно! Впевнена, він знайде, чим зайняти себе за моєї відсутності. 
 
Трохи випивши і перекусивши, ми вирушаємо на танцпол. П'яти роздерті в кров, але я не звертаю на такі дрібниці уваги. Прикриваю очі і танцюю, повністю віддаючись музиці. 
 
 - Віта! Віта! Терміново! - смикає мене за зап'ястя Аня. - Там... там! 
 
 - Так що трапилося? 
 
 - Там Кирило Самсонов! Сидить біля барної стійки. 
 
Мене ніби обливає відром крижаної води. По спині ковзає мерзенний холодок, а долоні стають вологими. Не могло все пройти ідеально... Просто не могло! 
 
 - Чорт, чорт! Сподіваюся, він не встиг мене побачити? 
 
 - Зберися! - командує Аня. - І не панікуй! 
 
 - Гаразд. Де мій пакет зі змінним одягом? 
 
 - Так цей... - втрачається подруга, яка, здається, за кілька секунд встигла протверезіти. - Ми залишили його в лімузині...