Не рідні - Ольга Джокер

Я видаю нервовий смішок і штовхаю його кулаками в груди. Кирило перехоплює мене за зап'ястя і з цікавістю дивиться. Якби не чула, як часто він дихає, то, можливо, зменшила б обороти, але настрій такий, що хочеться продовжувати. Хочеться стояти поруч з ним, відчувати трохи болючі торкання і вдихати терпкий запах, тепер перемішаний з алкоголем. 

- Поцілуєш мене або слабо? - питаю тремтячим голосом. 

Темний погляд ковзає по моїх губах, шиї і грудях. У платті вони здаються більшими, так. Мені б відійти і перевести все в жарт, але я не хочу. Серце підстрибує до горла, прискорено б'ється. Захват на моїх зап'ястях слабшає. Відвернеться? Відштовхне? Посміється? 

Але Кирило несподівано нахиляється наді мною і справді цілує. Притискається ближче, повільно заривається п'ятірнею в розпущене волосся. Від нього йде справжнісінький жар, здається, що він передається і мені. Тіло палає і плавиться в чоловічих руках. 

Я обвиває шию Кирила, встаю на носочки, тягнуся. Як він цілує, матінко... 

Шкіра покривається дрібними мурашками, а всередині ніби все перевертається догори дригом. Цей поцілунок навіть краще, ніж я собі уявляла і бачила уві сні. У сотню разів! 

Ноги відриваються від полу, Кирило підхоплює мене під стегна і кудись несе, а потім опускає на тверду поверхню і розводить коліна в сторони, вклинюючись між ними. Я так поглинена нашим божевіллям, що не відразу розумію, де перебуваю. Нехай хоч на краю світу, тільки б він продовжував мене до себе притискати і цілувати. 

Кирило припиняє цілувати, відсторонюється і виразно на мене дивиться. Його зіниці злилися з райдужкою і стали безпросвітно чорними. 

- Зупиниш мене або слабо? - питає він з усмішкою. 

- Не зупиню, мені все подобається, - відповідаю і тут же спішно додаю: - Продовжуй, будь ласка. 

Самсонов зціпляє зуби так міцно, що на вилицях грають жовна. 

Дивлюся на Кирила з-під опущених від блаженства вій, він на мене - повними непроглядної темряви очима. Я шепочу щось безглузде і дурне, абсолютно не контролюючи себе.

Одяг та волосся просочуються його запахом, мене трусить від тієї відвертості, що між нами виникає. Я перед ним вся, як на долоні. Напівоголена, беззахисна, готова віддати себе без залишку. 

Хочу, щоб Кирило був зі мною. Щоб по-справжньому, по-дорослому. Кирило, він ... зводить мене з розуму. Тут і зараз, на цій кухні, на цьому обідньому столі. 

У той момент, коли наші губи знову стикаються, мене неначе током б'є. Так сильно, що я притискаюся до Кирила і міцніше його обіймаю. Чоловіка, який старше на п'ятнадцять років. Між нами немає відносин, тільки разовий спалах, імпульс. Відчуття такі яскраві і барвисті, що здається, ніби за спиною з'явилися крила і я парю високо над землею. 

Кирило посміхається, але якось по-доброму. Міцно впивається пальцями в мої стегна і утикається лобом в мій покритий потом лоб. Я гладжу його колючу щетину, цілую краєчок губ. Самсонов голосно зітхає. 

- Ти випила, я також, - гаряче говорить він. - Пошкодуєш потім. 

Я хитаю головою і плутано привожу доводи, хоча чітко розумію, що це не допоможе. Самсонов все вирішив за двох.