Не рідні - Ольга Джокер
***
- Нічого собі у тебе насичене життя! - присвистує Аня, слухаючи мою розповідь. - Як нудно я живу...
- Припини, - відмахуюся від подруги.
- Ні, насправді. Незважаючи на те, що я активна тусовщиця, зі мною подібного не траплялося.
Я тягнуся до чашки з остиглим чаєм і беру із плетеного кошика пиріжок з яблуками. Подобається мені обідати у подруги вдома. Жанна Леонідівна завжди приготує що-небудь смачненьке.
- Але все ж добре, що цих дуреп, Соню і Катю, відрахували з універу. Навіть не думай мучитися докорами сумління.
- Постараюся ...
- Ну і Кирилом я в черговий раз захоплююся. Як у вас з ним?
Анька грає бровами і жадає подробиць.
- Нормально, ладнаємо.
- Тьху ти, я думала, що почую більш пікантні подробиці. Коли чоловік і жінка живуть під одним дахом, це, знаєш, має наслідки.
- Я не розумію, про які наслідки мова, - відповідаю, піднявши підборіддя.
- Все ти розумієш, Віт, - сміється подруга. - Он як занервувала.
Я намагаюся переключити тему, тому що починаю хвилюватися. Пульс вчащає, а долоні пітніють. Чого б це? Між мною і Самсоновим нічого не було, крім невдалої спроби поцілуватися. Про яку навіть згадувати не хочеться...
- До речі, ти ж прийдеш до мене на днюху в наступну суботу? Планую відзначати в новому нічному клубі «Арктика». Не чула про такий? - цікавиться Аня. - Сподіваюся, твої синці на той час заживуть.
- Не чула. Я обов'язково тебе привітаю, але чи вийде приїхати в клуб... не впевнена.
- Та облиш! Ти що, маленька? Обов'язково відпрошуватися у Самсонова?
- Обов'язково, Ань. Не думаю, що він кудись мене відпустить після того, що сталося.
- Пф-ф, які ми строгі! - фиркає подруга. - Я навідаюсь в гості на днях і обов'язково тебе відпрошу. Він не зможе встояти ні перед моєю чарівністю, ні перед фірмовими маминими пирогами з вишнями і кремом.
Це здається абсолютно безглуздою витівкою, але я не сперечаюся з Анею. Нехай спробує, якщо хоче. Знаю одне: Кирило непробивний, його навряд чи візьмеш такою банальщиною.
Повернувшись додому, приступаю до готування вечері. «Що-небудь» - це поняття розтяжне. На щастя, наскільки я встигла зрозуміти, Самсонов зовсім невибагливий в їжі. Поглинає все, що б я не приготувала.
Холодильник забитий продуктами - мені є куди розігнатися. Вирішую зварганити пасту з куркою у вершковому соусі. Легко і просто. Впевнена, що Кирилу «зайде».
Він повертається о дев'ятій вечора, коли я валяюся біля телевізора і дивлюся фільми. Проходить по вітальні, сунувши руки в кишені штанів і пильно розглядаючи мене з голови і до ніг. Моє обличчя стало трішки краще, так. Тому що я замаскувала синці тональником і за допомогою мазей зняла набряк на губах.
Роблю вигляд, що зосереджена на акторській грі, а сама ні чорта не тямлю. Здаюся розслабленою, а у самій нутрощі скручуються в тугий вузол, коли погляд карих очей трохи довше затримується на моїх ногах. Що там говорила Аня? Коли чоловік і жінка живуть під одним дахом, це має наслідки? Я ловлю себе на думці, що хотіла б дізнатися, які наслідки. Заглянути одним оком, спробувати. Переконатися, що вони не для мене. І не для нас в цілому.
- Зі мною щось не так? - перериваю мовчанку.
Наші погляди зустрічаються, і мене ніби струмом пробиває. Сердечко проти волі починає сильніше барабанити в грудях.
- Все так, - відповідає крижаним тоном Кирило. - Я в душ. Спущуся - повечеряємо.
- Окей. Чекаю.
Голос здається незворушним, але мені коштувало величезних зусиль, щоб він не здригнувся. «Все буде, як і раніше», - обіцяю я собі. Обіцяю і при цьому розумію, що секунду тому розглядала його губи. До сих пір пам'ятаю, які вони теплі. Хоча ні, майже гарячі. Цікаво, як він цілує? Ніжно або грубо? Наполегливо або віддаючи ініціативу жінці?
Труснувши головою, встаю з дивана і йду накривати на стіл. Поки Самсонов купається в душі, можу дозволити собі дихати вільно, але як тільки він з'являється на кухні, мене ніби перемикає. Нормально дивитися на нього не виходить, розмовляти теж. Іншим разом я б пожартувала, але після вчорашнього ніби блок стоїть!
Їмо ми мовчки, дивимося кожен в свою тарілку. Цікаво, думки Кирила зайняті роботою або він теж розмірковує про вчорашнє? Шкодує про обіцянки, дані батькові? Адже якби не Володимир Степанович, мене в цьому будинку давно б не було. Не було б мене - не було б проблем. Все просто. І Кирилу куди спокійніше.
Швидко доївши, мию тарілку в раковині і повертаюся до вітальні. Включаю телевізор, дивлюся на кадри кінофільму, що швидко змінюються. Менше всього на світі я чекаю, що Кирило прийде до мене через п'ять хвилин і як ні в чому не бувало плюхнеться на диван зовсім близько, так що наші коліна ненавмисно стикнуться.
- Що дивишся? А, «Загін самогубців». Зараз в кіно друга частина йде. На нього хотіла сходити зі своїм хлопцем?
- Ні, не на нього, - відповідаю, дивлячись на екран. - Планували на «Спогад».
- Теж хороший, - киває Самсонов, склавши руки на грудях. - Віт, я можу попросити тебе про дещо?
- Можеш звичайно.
- Не треба мені брехати, добре? Тому що ти зовсім не вмієш цього робити. Наступного разу, якщо зберешся на побачення, говори прямо. А то гуртожиток, лабораторні, Машка...
- І ти так просто мене відпустиш?
- Можливо. - Кирило задумливо потирає рукою обличчя. - Я ж не монстр якийсь.
- Тоді кажу тобі правду: Анька, сусідка по ділянці, запросила мене на свою днюху в нічний клуб на наступному тижні. Можна?
- У нічний клуб ... - присвистує він.
- А кажеш, що не монстр! - спалахую я від злості.
- Не дівчина, а стихійне лихо! Часом здається, що з тобою я передчасно посивію.
- Так вік же, Кирило... - посміхаюся у відповідь.
- Точно. Все забуваю, що мені не двадцять, як тобі.
Тему дня народження ми не розвиваємо далі. Але тішить одне: Самсонов не сказав однозначне «ні», а значить, у мене є всі шанси піти в клуб. Не те щоб я горіла особливим бажанням, але, мабуть, у мене прокинувся бунтарський дух. Чому ні, якщо так? Чому всім, крім мене, можна?
Кирило не поспішає йти. Сидить, розвалившись, на дивані у вітальні. Поступово моя напруга поруч з ним спадає. Ми обговорюємо сюжет і адекватно спілкуємося. Виявляється, він вміє розмовляти без командних ноток в голосі.
- Ох, матінко. Тільки не кажи мені, що буде далі, добре?
Я утискуюся в диван, закушую нижню губу. Кирило мовчить і ніяк не коментує.
Повернувши голову, я хочу сказати, що він молодець - не дає спойлери. Так було б нецікаво. Але несподівано розумію, що Самсонов... спить. Ось так просто заснув посеред фільму, в самі хвилюючі моменти! Втім, це не дивно з його ритмом життя.
Я ставлю «Загін» на паузу і, піднявшись з місця, йду на другий поверх, щоб взяти плед. Навряд чи у Самсонова знайдуться сили, щоб піти до себе в кімнату. Нехай поспить у вітальні - диван широкий і досить зручний.
Повернувшись, я накриваю Кирила до талії. Несподівано завмираю, розглядаючи його обличчя. Все ж він не лякаючий і не страшний. Я помилилася, так. Мені подобається контур його губ, рівний і пропорційний, вугільні вигнуті вії і широка щелепа, яка робить його брутальним чоловіком ...
Раптово телефон, що лежить на тумбі поруч з диваном, коротко вібрує. Я мимоволі дивлюся на дисплей і читаю перше вхідне повідомлення від якоїсь Олени.
«Кір, припиняй грати в мовчанку. Я скучила».
Облизую пересохлі губи, дивлюся на іконку. Судячи з усього, красива молода дівчина. У неї білосніжна посмішка і світле хвилясте волосся. Деталей, на жаль, не розглянути.
«Показати тобі нову білизну? Купила спеціально для нашої зустрічі ».
« Лови ». - Слідом летить фотографія.
Відчуваю, як мене починає трусити від цікавості, змішаного з чимось їдким, що заповзає під шкіру. Неприємним і густим, місцями навіть гірким.
Руки самі собою тягнуться до телефону. Я хочу подивитися лише одним оком на ту, кого Кирило з задоволенням цілує і любить.
Як тільки кінчики пальців торкаються мобільного, скрикую від жаху, бо Самсонов різко перехоплює мене за зап'ястя і тягне на себе .
Від несподіванки я похитуюся, що не утримую рівновагу і завалююся прямо на нього. Утикаюся носом у шию, що смачно пахне після гоління, впираються долонями в тверді як камінь груди. Перестаю дихати і тимчасово втрачаю можливість говорити. Навіть обуритися не виходить.
- Не займай, - вимовляє Кирило, лоскочучи гарячим диханням скроню.
- Я ... я навіть не збиралася! Хотіла вимкнути звук, щоб ти не прокинувся!
- Я вже говорив, що ти не вмієш брехати? - кепкує він з мене.
- Божевільний! - голосно скрикую я і, насилу зібравшись, піднімаюся з чоловічого тіла, вставши ногами на килим. - Як взагалі можна спати, чуючи при цьому кожен шороз і звук?
Продовжуючи голосно і награно обурюватися, я прямую до сходів і, відчуваючи погляд Кирила, спрямований в спину, піднімаюся на другий поверх. Від напруги тремтять руки і сильно барабанить серце. Подумаєш ... І зовсім мені не цікаво дивитися на його кохану ...
