Не рідні - Ольга Джокер

*** 
 
«Маш, сьогодні мене не буде на заняттях», - друкую повідомлення подрузі і тисну «відправити», після чого закриваю очі і знову намагаюся заснути. 

Вчора ми пізно повернулися, приблизно о другій годині ночі. Я зовсім не виспалася. Здається, ніби не лягала зовсім. 
 
Закутавшись в теплу ковдру, починаю занурюватися в сон, як раптом чую вібрацію телефону. На дисплеї світиться номер Машки. Мені зовсім не хочеться розмовляти про вчорашнє, але після першого виклику слідує другий. Доводиться відповісти. 
 
 - Так, Маш. Щось термінове? 
 
 - Привіт, прогульщиця! 
 
 - Я не прогульщиця, у мене обставини. 
 
 - Розкажеш? 
 
 - Не зараз, добре? - кривлюся від натовпу спогадів. 
 
 - Домовилися. Але ти послухай, що я тобі розповім. У нас таке вночі сталося! 
 
Я невдоволено качаю головою і продовжую слухати подругу з закритими очима. Знову розповість, як пройшла чергова гучна гулянка в гуртожитку? Хтось побився? Приставав до неї? Пропонував переспати? Іншим разом я з величезним інтересом ковтала б кожне її слово, але не зараз, коли страшенно хочеться спати. 
 
- Коротше, я розігріла в мікрохвильовці голубці, пішла в кімнату і довго сиділа за ноутом. Такий класний серіал знайшла, але не суть... Всі наші давно спали, коли я раптом почула гучні голоси і крики. Було моторошно страшно, але й цікаво теж було. Розбудила наших дівчат, щоб перевірити, чи не одній мені ввижається. Вийшла на поверх, а там ведуть Соньку і Катю. У супроводі цілої гвардії! Пов'язали їх, як небезпечних злочинниць. Видовище, я тобі скажу, моторошне... 
 
Я різко зриваюся з ліжка і починаю нервово ходити туди-сюди по кімнаті. Сон як рукою знімає! Це що виходить? Дівчат захопили за наказом Кирила? Ох, матінко... 
 
 - Подейкують, що деканат уже почав готувати документи на відрахування. Нібито заднім числом, щоб не ганьбили честь універу. 
 
 - Ого... 
 
 - Я теж в шоці, Віт. Що трапилося, ніхто й гадки не має! Але дівчата тиранили весь наш поверх і вели себе огидно, тому їх зовсім не шкода. Та й тобі за щастя. Можеш скільки завгодно спілкуватися зі своїм Назаром, тепер ніхто і пальцем не зачепить, - торохтить Маша. - Стривай... А як ви вчора в кіно сходили? Тебе сьогодні немає, Болотова також. 
 
Я не знаю, що відповісти подрузі. Боюся, що чутки миттю розлетяться по всьому університету. 
 
 - У нас не вийшло сходити в кіно, - відповідаю ухильно. - Назар не прийшов. 
 
 - Ось паршивець! Сподіваюся, у нього знайдеться гідне виправдання своєму вчинку. 
 
Я прощаюся з подругою і підходжу до вікна. Дивлюся на ясне, без єдиної хмари небо. Про вчорашньої негоди нагадують тільки калюжі у дворі будинку. 
 
Раптово помічаю Кирила, він повертається з пробіжки. Як завжди, з голим торсом - футболка висить на правому плечі. Серце починає битися частіше, я впиваються очима в його фігуру. Жадібно розглядаю плечі, руки, груди і живіт з темною доріжкою волосся, що йде під гумку спортивних трико. 
 
Кирило снився мені сьогодні. Це було очікувано, після того як я полізла до нього цілуватися. Правда, в моєму сні він поводився куди менш стримано, ніж вчора вночі: не тільки відповідав на поцілунок, а й був ініціатором. Його міцні руки активно досліджували моє тіло, а ласки кружляли голову. Боже, та що зі мною таке? Самсонов старий і зовсім не мій типаж! 
 
Кирило зупиняється біля будинку і підводить погляд прямо на мої вікна. Настільки несподівано, що я не встигаю відскочити і сховатися. Він застає мене зненацька. Очі темні-темні, брови насуплені, а щелепи міцно стиснуті. Кирило мокрий після пробіжки і часто дихає. Навіть через вікно я відчуваю його потужну енергетику, від якої підкошуються ноги. Залишається сильніше вчепитися пальцями в підвіконня. 
 
І як мені поводитися далі? Не конкретно зараз, а потім, пізніше. За вечерею, завтра, через тиждень і в наступні місяці? Зробити вигляд, що всьому виною шоковий стан і стрес? Самсонов так вчасно розрулив мої проблеми і захистив, що серце будь-якої дівчини на моєму місці неодмінно б здригнулося. 
 
Я відходжу від вікна і бреду в душ. Знявши піжаму, дивлюся на себе в дзеркало. Вранці все виглядає куди гірше, ніж вчора. Лице припухло, на губах сліди крові, а тіло покрито суцільними синцями. Ще б пак... Кому захочеться цілувати таку «красуню»? На місці Кирила я б теж не стала. Але все ж сподіваюся, що справа не тільки в цьому. 
 
Прийнявши душ, я повертаюся в кімнату і чую шум мотора. Кирило в чистому робочому одязі, свіжий і напевно смачно пахне, відкриває ворота і виїжджає за територію будинку. Звідки у нього тільки сили беруться? Максимум, на що я здатна сьогодні - поснідати і знову завалитися спати. До самого вечора. 
 
Мене будить чергова мелодія будильника. Переводжу його в третій раз. Ще п'ять хвилиночок. І ще. І так, здається, до безкінечності. 
 
Беру в руки телефон, як раптом помічаю на дисплеї вхідне повідомлення. Від Кирила! Серце гупає і провалюється в п'яти. 
 
 «Як себе почуваєш, бідова?» 
 
Проти волі я починаю посміхатися. Питання, як спілкуватися з Самсоновим, відпадає саме собою. Як ні в чому не бувало! Робити вигляд, що ніякого поцілунку не було. Добре, що Кирило допомагає згладити гострі кути. 
 
 «Спала весь день. Встаю, збираюся готувати. Що хочеш на вечерю? »
 
« Що-небудь », - приходить від нього. 
 
Я посміхаюся, відразу ж згадуючи прикол із Тік-Тока. Ох вже ці чоловіки ... 
 
Збираюся надрукувати щось у відповідь, але телефон починає вібрувати. Вхідний дзвінок від Назара Болотова. Ого... Горда і образлива дівчина напевно включила б ігнор і не дала виправдатися, але я не належу до їх числа. На щастя чи на жаль. 
 
 - Привіт, Ві! 
 
 - П-привіт, Назар. 
 
 - Я дзвоню, щоб попросити вибачення за вчорашній вечір. Недобре вийшло. Довго мене чекала? 
 
 - Годину або дві. Не пам'ятаю. 
 
 - Не повіриш, що зі мною сталося! Взяв у батька гоночний мотоцикл, вирішив покататися за містом. Часу було достатньо до зустрічі з тобою. А потім почався дощ, дороги були нікудишні, я не впорався з керуванням, вискочив на зустрічну смугу і врізався в дорогущую тачку. 
 
- Ох, як ти себе почуваєш?