Смерть моя, життя моє - Ерато Нуар

– Ти починаєш забуватися. Сине, – промовив Еллінге холодно. – Ти поки що не Намісник. І маєш беззаперечно слухатися свого наставника.

– Я прийшов, – озвався Сгер.

– Раніше, ніж слід, – відрізав Еллінге. – Що, дозволь дізнатися, у тебе настільки термінове, що ти готовий знехтувати моїм викликом?

– Ваш виклик був надто несподіваним, батьку. Я збирався відвідати рідного батька.

Так, Еллінге до останнього не хотів підпускати Сгера до Розлому. Але вісті справді виявилися невтішні. Десь щось затівалося, проте відстежити силу Хаосу навіть удома бувало непросто. Тут же світ ніби не до кінця приймав драххів, змушуючи боротися навіть там, де можна було б заощадити сили.

Наприклад, із оборотом. У рідному світі Прада зворот не міг нікому нашкодити. А тут... Тут доводилося контролювати та утримувати звірів.

А звірі виривалися. Вимагали уваги, бою.

І чистої жіночої сили. Тієї, якої так мало у світі Ерсе.

Еллінге глянув на наступника. Поки що без Сгера не обійтись. Якщо він не хоче й надалі вечорами залишати дружину одну засипати у ліжку.

Він дав їй ці кілька днів, але мав намір приступити до виконання консумації. Поки всі драххи не почали шепотіти в нього за спиною.

Навіть, загалом, уже приступив. Бачив, як спалахують її очі. Як починає відгукуватися юне тіло. Можна було б натиснути, але йому хотілося зробити все добре. Подарувати їй першу ніч, після якої вона сама приходитиме до нього, бажатиме його.

Ніколи не полюблю...

Ні, хірри роздеріть, він змусить її полюбити себе!

– Увечері підеш зі мною до Розлому! – Сольгард не підвищив голос, але Сґер перечити побоявся. Промовчав. Потім раптом підняв голову:

– Коли ви матимете рідного сина... мені вже посади Спадкоємця не бачити?

– Ти не повинен турбуватися про це зараз, – відповів Еллінге. – Моєму синові ще рости і рости. А потім все вирішить Сила Прада. Як завжди. До того моменту що завгодно може змінитися, можливо, тобі доведеться взяти на себе відповідальність за Ерсе.

– Не кажіть так, батьку, – озвався Сгер Клашасс. Сольгарду хотілося вірити, що щиро.

– Пообідай з нами, сину. Але не смій наближатися до Іві. Або мій будинок назавжди буде для тебе зачинений.

– З радістю, – схилився фіолетовий.

Еллінге дивився на нього задумливо. Чи міг хлопчисько знати, яка сила прихована в Іві? Чи не тому пішов до неї на бал?

Але звинуватити його зараз у зраді – послабити себе ж.

Ні, нехай працює з Розломом. А Еллінге уже відправив вірних паладинів зібрати якнайбільше інформації.

Шкода, поки не міг змінити візерунок Прада наступника, щоб обмежити доступ до будинку. Це нервувало.

Добре б було скоріше наполягти на своєму і спокусити власну дружину. Весь його організм жадав цього, завмирав у передчутті.

Але йому подобалося. Подобався неспішний розвиток відносин, танці та поцілунки на межі. Подобалося бентежити її, будити її чуттєвість і бачити в очах, як страх змінюється симпатією. Подобалося передсмакувати першу ніч, і хотілося, щоб вона була гарячою та пристрасною.

Там, у глибині, за переляканою дівчинкою ховалася сильна, рішуча жінка. Жінка, яку йому належало розбудити. Яка вабила його дедалі більше.

Її сміливість, цікавість. Розум.

Поруч з’явилася Уліна. Винюхує, підслуховує? Гостьовий туалет був на досить помітному місці, щоб гості не розбрідалися по всьому поверсі.

Вибачившись, дівчина пробурмотіла щось про «пішла не в той бік» і шмигнула подалі з очей.

Сольгард кивком покликав Сгера до гостей.

Але не встигли вони повернутися, як Еллінге ледве втримав себе в руках!

Ще одне щеня, і це туди ж! Ні, не варто звати нікого, поки він... поки Іві...

Адже він хотів зробити їй приємне! Те, що допоможе зблизитись. Сьогодні ввечері він відведе Сгера до Розлому, подивиться, як той справляється. Щоб завтра залишити його одного та весь день приділити своїй дружині.

Тільки зусиллям волі Намісник змусив себе відійти з Краффом на таку відстань, де Іві їх не бачила і не чула.

– Не смій наближатися до моєї дружини, – викарбував.

– Дружини? Чому ви не скористалися...

– Тебе це не стосується! – відрізав Еллінге.

– Я... не розумію, дх'ере. Навіщо ви одружилися з ніатарі?

– У моїх словах щось не зрозуміло?

Ісурд уперто нахилив голову:

– За нашими законами поки дівчина невинна, будь-який драхх може домагатися...

– Не будь-який. За нашими законами ти маєш дружину.

– Але... якби...

– Ти більше небажаний гість у моєму домі, – палахнув очима Еллінге. – Твоя дружина може приходити... на прохання моєї дружини. Але тебе я бачити не бажаю.

 

***

Цього вечора чоловік прийшов рано – коли я влаштувалась у кріслі у відремонтованому зимовому саду, милуючись на захід сонця.

Він так і не приніс мені книжок. Тому я просто сиділа... обмірковуючи все, що бачила та знала.

– Нам треба поговорити, Іві, – промовив Еллінге, підходячи.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно