Блискавична для ельфа - Марита Полл
ТАНЯ
Дивні фрази ченця у трансі, мене спантеличили. Внучка прийдешнього бога? Я що, богиня? А що означає, що переді мною стане вибір, приймати божественну силу чи ні? Хіба повелівати громом і блискавками, це не божественна сила?
Запитання, питання, одні лише питання, і жодних відповідей. Цей світ, очевидно, не для мене. Магія, таємничі відвідувачі дівочих покоїв, ельфи, перевертні.
До речі про перевертнів. Одна справа знати про них, і навіть спілкуватися з одним із них, але бачити, як на твоїх очах людина перетворюється на тварину. Мурашки по шкірі.
Дружина ченця, і їхня дочка, кинули на підлогу, принесені звідкись матраци з соломою, зверху накрили ковдрою і поклали нас на них спати. Дикість яка.
Мене Араторн уклав біля стіни, потім ліг сам, біля нього Гварет та Квіл. Монаха, який нас привів сюди, поклали на дерев'яну, широку лавку. І де справедливість? Йому навіть подушку дали. А нам?
— Так прийнято. - прошепотів мені на вухо темний. — Гості завжди сплять на підлозі, на солом'яних матрацах.
— Це ніяк не схоже на матрац. У мене завтра все тіло в синцях буде.
— Поклади голову мені на плече, так буде зручніше.
Я так і вчинила. Араторн обійняв мене і притягнув до себе. Так справді було зручніше. Але все ж таки… Як можна вкласти гостей на підлозі? Та ще й безневинну дівчину, разом із трьома чоловіками?! Бачила б мене зараз бабуся, вона б мені ременем по попі відходила. І начхати їй було б, що я не винна, і звичаї тут такі.
Не помітила як, заснула, пригріта обіймами Араторна. А посеред ночі, мене розбудило несамовите нявкання, що долунало з вулиці.
— КВІЛ? Це ти? - прошепотіла я в темряву.
— Ні, не я. – відповів перевертень.
— А хто тоді?
— Зараз подивлюся. - відповів він, і я почула шарудіння його матраца, потім кроки. Коли відчинилися двері, до хатини увірвався порив вітру. Я здригнулася від холоду.
— Чому не спиш? - почула над вухом.
— Там хтось нявкав за дверима. – прошепотіла у відповідь.
— Це, мабуть, Квіл розгулявся.
— Ні. Квіл пішов дивитися, що там.
Скрипнули двері. Перевертень увійшов у хатину, і у світлі місяця я побачила, як він тягне ногу по підлозі. Підскочила, і хотіла кинутися до нього, але Араторн зупинив і піднявся сам.
— Це ваша подруга, Лура Татія. Вчепилася так, що не відчепиш.
— Що трапилося? – почули ми голос господині, а через мить вона вийшла з кімнати зі свічкою в руках.
У світлі свічки, я побачила врятовану нами кішку, що вчепилася іклами в штани Квіла. Я встала і підійшла до неї. Присіла і погладила.
— Фу. Виплюнь гидоту.
Дивно, але кішка послухалася і відпустила штанину чоловіка.
— Дикій тварині не місце в будинку. Ану пішла геть з відси. – дружина ченця схопила мітлу та почала виганяти кішку.
— Вона моя. Не смійте її чіпати. – перехопила я мітлу.
— Вона поранилася, і нам довелося залишити її дорогою. Але, мабуть, вона не захотіла чекати господарку в таку негоду, і вирушила по її сліду. - підтримав мене темний.
— Ах, якщо так. Гаразд, нехай залишається. - прибрала жінка мітлу і попрямувала до комори, повернувшись, вона поставила глиняну миску перед кішкою, і налила в неї молоко з глека. Кішка припала до молока і почала жадібно пити. Я присіла поряд і почала гладити тварину по голові.
— Хороша моя, зголодніла?
— Татіє, не заважай тварині їсти, йди краще лягай спати. Висуваємось назад, рано вранці. Залишилось не так багато часу. - підняв за плечі Араторн, і підштовхнув до нашого, так званого ліжка. Я слухняно зайняла своє місце, знову влаштувавшись в темних обіймах.
— Я назву її Джині. – прошепотіла я.
— Татіє, це дика тварина. Ти не можеш узяти її із собою.
— Але чому? Вона мало не загинула, і сама прийшла за нами. Я впевнена, що вона поводитиметься смирно. Будь ласка, Араторне, дозволь мені її забрати.
— Добре. Але ти відтепер відповідаєш за неї.
На радощах, я поцілувала його в губи, але схаменувшись відсторонилася. Коротко подякувавши, я відвернулась обличчям до стіни.
Як же я помилялася, коли обіцяла Араторну, що Джині, поводитиметься смирно. Вже вранці, ми не встигли покинути хатину, вона почала стрибати на всіх підряд. Здавалося, що це не вона, учора лежала вся в крові, здерта іншими тваринами, там у снігу.
Якоїсь миті, Квіл роздягнувся, покидавши речі тому ж Гварету, і обернувшись, почав грати з Джуді. Вони бігали навколо нас, піднімаючи снігові клуби в повітря. Я посміхалася, дивлячись на них.
Коли ми прийшли в обитель Піднебесних, Квіл набув людського вигляду, а Джині підійшла до мене і сумно зітхнула. На мить мені здалося, що не кішка зовсім зітхнула, а закохана дівчина. Я присіла і обійняла її за шию.
— Співчуваю дівчинко, але цей кіт не для тебе.
В очах кішки промайнуло розуміння та смуток. Чи це мені тільки здалося. Не знаю. Але Джині більше не бігала і не грала. Наче захворіла. Хоча, напевно, ще не відійшла від отриманих ран, і хоч зовні вона виглядала як нова, напевно всередині, під шаром вовни, вона ще відчувала біль.
З храму до палацу ми повернулися порталом, і цього разу мене не знудило, хоч голова й закрутилася. Я похитнулася, і Араторн підхопив на руки і посадив мене на диван.
— Щось відбувалося, поки нас не було? – запитав темний у моїх подруг.
— Секретар короля приходив, пан Массаріан. Вимагав поговорити із пані Татією. – обережно промовила Лейла, скоса глянувши на Джині.
А ось Лейра, навпаки, опустилася на коліна і чухала кішку за вушками, та від задоволення заплющила очі і муркотіла.
— Вона житиме тут? З нами? - підняла на мене погляд дівчина.
— Так, вона житиме тут, і ви обидві, допомагатимете своїй господині, слідкуватимете за твариною. - не дав відповісти Араторн.
— Я збігаю на кухню, та принесу молока та м'ясо. Нам тепер знадобиться багато м'яса! Ти любиш м'ясо, кицю? – майже заспівала Лейра.