Блискавична для ельфа - Марита Полл

— Снігові барси? - здивувався дивною назвою Араторн. 

— Так. Так називаються ці кішки в моєму… - осіклася дівчина. 

— У твоєму, чому Татіє? У царстві? Світі? – почав допитуватись темний.

— Араторне, ти обіцяв не розпитувати, а дати мені час. 

— Так, обіцяв. Але ти не думала, що знай я всю правду про тебе, то зміг би багато в чому допомогти тобі? Я ж бачу, що для тебе дикість наші звичаї та порядки. Якби ти була з одного з королівств, то з дитинства вивчала б все про сусідні держави, і багато речей, булиб для тебе зрозумілі. 

— Добре, я розповім, але не тут. 

Араторн кивнув, і знову взявши дівчину за руку, повів її на стежку. Минуло трохи більше години після того, як вони покинули обитель. Вітер посилився, а з-за снігу майже не видно було стежки, але завдяки мотузці, яку кинув їм храмовник, щоб вони прив'язалися один до одного, вони не боялися збитися з дороги. 

Незабаром вони вийшли на галявину. Тут не було вітру, а сніг мірно лягав на ґрунт. На околиці галявини стояла хатина з дерева. 

— Він живе тут, із дружиною та донькою. - підтвердив припущення темного, служитель Піднебесних. 

Коли вони підійшли до хатини, двері відразу відчинилися і на порозі з'явилася дівчинка, років дванадцяти. 

— Ашере, кого це ти привів до нас? – звернулася дівчина до храмовника. 

— Малія, це Його Сяйство Араторн. Він прийшов до твого батька. 

— Брат ельфійського короля? Ух ти! Ніколи не бачила принців. Але боюся, що ви даремно пройшли шлях сюди. Проходьте, зараз все зрозумієте. 

Усі увійшли до хатини, де мати дівчинки налила всім гарячого, трав'яного узвару. 

— Він повернувся, сів на підлогу, так і сидить. Медитує. - пояснила жінка, кивнувши на чоловіка, що сидів у позі лотоса, біля вогнища. — Уже п'ятий день. Та ще й бурмоче щось про блискавичну діву. 

— Що саме бурмоче? - запитав Араторн. 

— Так, що діва ця, онука прийдешнього бога. Що вибір перед нею непростий. І, що дії її, залежатимуть від справжнього короля. А, і ще, що коли настане день трьох місяців, перед нею стане вибір, приймати божественну силу чи ні. 

— Він щось ще казав? - запитав Гварет. 

— Та ні. Тільки це й бурмоче. Сил уже моїх немає, дивитись на нього в такому стані. Скільки живемо разом, більше за три дні, у нього транси не тривали. А тут таке… 

— Можете передати йому, коли він вийде з такого стану, щоб зв'язався зі мною. Мені дуже треба з ним поговорити. – глянув жінці у вічі темний. 

— Звичайно, передам, але ви залишитеся в нас до ранку. Погода розігралася не на жарт, хуртовина не припиниться до світанку. Я вас не відпущу.