Диво для генерального - Аріна Вільде

Я чесно не збиралася йти на корпоратив. Як не як, а мене звільняють і я нікому нічого не доведу. Але Олена увірвалася посеред дня у мою орендовану квартиру з косметичкою та заявила, що я зобов’язана використати останній шанс, бо вийде що Олексій виграв.

Я пручалася, клянуся, але Олена все одно перемогла. І ось ми стоїмо в курку залу з келихами і, витягнувши шиї, чатуємо на нового генерального.

- Ну, ну як ти собі це уявляєш? – нервую я. – Я просто ось так підійду і почну скаржитися йому на чоловіка?

- Я все продумала, не метушися. Я вріжуся в нього випадково, ти будеш поряд, ми вибачимося, заведемо розмову, я тихенько піду, а ти його зачаруєш. Ти неймовірно гарна жінка, Алю, подивися навкруги, всі чоловіки тільки на тебе й витріщаються, але через те що ти одружена бояться підійти.

- Ти перебільшуєш, - сміюся я. – До того ж, скоро я буду така товста, що все на що буду здатна – розганяти тих самих чоловіків однім своїм виглядом.

- А зараз перебільшуєш ти. О, я його бачу, давай ходімо.

Олена хапає мене за руку і тягне крізь натовп. Я витягую шию, щоб побачити того самого Руслана, але в залі приглушене світло, а ще занадто багато людей навколо, тож розгледіти де саме стоїть новий генеральний не вдається.

Я верчу головою і мої очі розширюються, коли неподалік від нас помічаю чоловіка з нічного клуба. Того самого, чию дитину я зараз ношу під серцем. Мій крок збивається, я хочу попросити Олену зупинитися, але вона наполегливо тягне мене вперед, прямо до Руслана.

- Ой, вибачте, будь ласочка, - награно каже подруга, коли з силою врізається в чоловіка.

А я застигаю на місці. Наче уві сні спостерігаю за красенем. На його обличчі з’являється посмішка, він ковзає поглядом по тендітній фігурі подруги, а потім помічає мене.

Наші погляди схрещуються. Я ціпенію. Нічого довкола не чую та не бачу. Є тільки я та він, та наша несподівана зустріч. У його очах - непідробний подив, у моїх - страх там паніка.

Я починаю нервувати. Матінко моя, то це ж і є новий генеральний! Як же так?  І що мені тепер робити?

- Алісо? Не очікував тебе побачити, - каже він, хочу міг зробити вигляд що ми не знаймі і ніколи не бачилися.

Подруга повертається до мене, її очі розширюються, але вона не наважується спитати що-небудь.

- Я тоді піду, подзвониш, - посміхається вона, а в очах цікавість, яку вона тут же хотіла б втамувати.

Я киваю їй, сама ж переминаюсь з ноги на ногу та схвильовано дивлюся на Руслана. Що мені робити? Розповісти про дитину? Що наша ніч залишила мені згадку на все життя? І те що збрехала на рахунок імені?

- То ж?.. – він наближається до мене, схиляє голову до плеча. В його руці наповнений келих шампанського. Я відчуваю як починаю задихатися від його близькості. Він неймовірно гарний.

- То ж?.. – повторюю за ним. – Не бачила тебе раніше у нашій компанії, ти тут працюєш? – роблю вигляд, що не здогадуюсь хто саме він.

- З недавніх пір так. А ти?

- Я працюю у відділі кадрів, - я ховаю від нього погляд, незручність між нами занадто осяжна. Про те, що через тиждень мене тут вже не буде нічого не кажу. Ідея подруги здається мені безглуздою. Що про мене подумає Руслан? Що я через ліжко випрошую собі посаду у компанії?

- Мій перший офіційний робочий день почнеться наступного тижня.

- Ти не думай, я не збираюся патякати і розповідати всьому офісу, що в нас щось було.

Руслан посміхається мені. Відкрито і широко.

- Може, потанцюємо? -  пропонує він, залишаючи мої слова без уваги, і забирає в мене келих. Кладе на стіл позаду нас та бере мене за руку, переплітаючи наші пальці.

Все моє тіло пронизує струмом від його дотику. Я думала що тієї ночі відчувала до нього притяжіння, бо була засмучена та шукала розради, але, здається, справа саме в чоловікові.

Ми виходимо на середину залу, де вже кружляють в танці поодинокі парочки. Я помічаю, що всі погляди зараз спрямовані на нас. Ще б пак! Це я нічогісінько не знаю про справи компанії на відміну від інших. Вони то точно знають хто такий Руслан.

Я кладу долоню йому на груди та відчуваю як сильно б'ється його серце. Він обхоплює мене за талію та веде у танці.

- Які плани на вечір? - питає в мене.

- Насправді, втекти звідси скоріше та лягти спати. День був нервовий, сюди мене витягла подруга.

- Мені здавалося, тобі подобаються вечірки.

- Подобалися, - посміхаюся я. - Але я майже не маю часу на розваги. То був виняток.

- Приємно бути винятком із правл, - він натякає на те, чим закінчився той вечор. - І якщо чесно, то я радий що ми зустрілися. Я багато думав про тебе, - шепоче мені на вушко і я відчуваю як підіймаються на потилиці волоски.

Далі ми мовчимо, віддаємося повністю танцю та музиці. Мені стає важко дихати. Поруч з ним всі мої настанови руйнуються. Мені так добре поряд з ним, наче ми знайомі цілу вічність. Але можливо то лише підсвідомість, якій диктують правила думки про те, що я чекаю від Руслана дитину? 

Пісня закінчується, а ми так і замираємо посеред залу, дивлячись один одному в очі.