Несподіване весілля - Ксана Рейлі

Коли сонячні промені вкотре світили мені в обличчя, я роздратовано скинула з себе ковдру та зірвалася на ноги. Як же мене дратує це світло! Таке враження, наче я ніколи не зможу нормально виспатися в цьому домі. Ця кімната ще й зі сонячного боку. Коли я виглянула з вікна, то одразу ж помітила автомобіль Гордія, що виїжджав з гаража. Це була та крута тачка, на якій мені страшенно хотілося прокататися. Я замріяно подивилася на автомобіль багряного кольору, що виблискував на сонці. Коли він зник з поля мого зору, я побігла на вулицю, щоб швидко потренуватися. Мабуть, треба таки зробити Гордюші сюрприз, та й мені справді було цікаво, як усе відбувається на тих перегонах.

Після тренування я прийняла душ та почала збиратися. На вулиці було надто спекотно. Я вдягнула джинсові шорти, короткий чорний топ, а зверху накинула білу сорочку. Не хотілося мені згоріти на сонці та зіпсувати колір своєї шкіри. Волосся я вклала легкими хвилями, а на голову наділа чорну кепку. Узувши білі кросівки, я схопила свою сумочку та сонцезахисні окуляри. Я ввімкнула сигналізацію і зачинила всі двері в будинку. На мене вже чекало таксі біля воріт. Добре, що за фотосесії та рекламу мені непогано заплатили, тому гроші в мене зараз були.

Ми довго їхали в інший кінець міста, а я всю дорогу листувалася зі своєю сестрою. Аріна зараз активно готується до вступу на магістратуру, тому не дуже горіла бажанням говорити зі мною. Ми з нею максимально відрізнялися. Вона завжди була серйозною та обізнаною. Їй було цікаво взнавати щось нове, досліджувати, тому не дивно, що вона вирішила стати археологом. Сестра була більше схожа на батька, а я ж така легковажна, як матір.

— Приїхали! — відірвав мене від думок водій.

Я виглянула з вікна і побачила неподалік старий стадіон, але до нього ще треба було трохи йти пішки.

Коли вийшла з авто, то попрямувала дорогою вниз. У горлі з’явилося відчуття сухості, і мені дуже сильно захотілося пити. Я побачила невеличке кафе та зайшла туди. Воно було таким маленьким, що тут могло вміститися мінімум людей. Я глянула на табличку з напоями та одразу ж пригледіла собі лимонад з полуницею і льодом. На вулиці було так жарко, що я навіть була не проти, щоб мене знову хтось облив холодною водою зі шланга.

Я надпила лимонад через соломинку, і мені одразу ж стало легше. Не дуже знала, куди треба йти, але впевнено прямувала в бік стадіону. На одній стороні дороги був досить великий ряд з металевих гаражів для авто. Деякі з них були відчинені, і я помітила всередині якісь спортивні автомобілі. Мабуть, тут не лише Гордій тренується.

Я побачила трасу навколо стадіону, якихось чоловіків та декілька спортивних автомобілів. Неподалік від неї був припаркований Camaro Гордія. Я одразу ж впізнала його та підійшла ближче. Трохи нахилилася і заглянула в салон. Він виявився ще кращим, аніж я собі уявляла: чорні шкіряні сидіння з червоною оббивкою та таких самих відтінків панель керування, дверцята всередині були чорними з однією червоною смужкою. Усе мало вигляд найвищого класу «Люкс».

— Ти таки прийшла! — почула я голос Антона і випрямилася.

Він прямував до мене, витираючи руки об якусь ганчірку. Його біляве волосся було скуйовджене, а на обличчі красувалася широка усмішка. Він був без футболки, усього лише у світлих джинсах. Я дозволила собі декілька секунд порозглядати його тіло. На щастя, мої окуляри дали мені змогу зробити це непомітно. Я прочистила горло та потягнула лимонад через соломинку.

— Вирішила зробити сюрприз своєму чоловікові, — сказала я та усміхнулася. — Упевнена, що Гордюша вже встиг скучити за мною.

— Навіть не сумніваюся, — мовив Антон. — Ходімо! Проведу тебе.

Хлопець кивнув мені в бік стадіону, а я ж пішла за ним. Він провів мене до вільних лавок, де зовсім не було людей. Я повільно опустилася на першу лавку, оглядаючи стадіон. Віддалено було чутно голосні звуки мотора автомобіля.

— А де Гордій, до речі? — поцікавилася я та глянула на Антона, що стояв біля мене.

Сонячне світло чудово освітлювало його засмаглу шкіру. Він подивився на мене своїми яскравими зеленими очима та засунув руки в кишені джинсів.

— У нього якраз заїзд, — сказав хлопець і махнув рукою в кінець траси. — Він зараз десь там. Якщо йому, звісно, не захотілося з’їхати на ґрунтову дорогу та прокататися ще там.

— Зрозуміло. Ну що ж, почекаю його повернення.

— Не сумуй тут! — Антон підморгнув мені.

— А ти куди? — спитала я, коли він почав спускатися до дороги.

— У мене справи, Поліно! Я ж механік, — відповів він і попрямував до групки якихось чоловіків.

Лише тоді я помітила там спортивний автомобіль чорного кольору, що стояв з відкритим капотом. Антон підійшов до нього та зігнувся, оглядаючи. Мабуть, якийсь злам.

Звуки двигуна ставали гучнішими. Дивне хвилювання з’явилося всередині, змішане з адреналіном. Напевно, їздити на високій швидкості — це дуже круто. Рев автомобіля відгукувався в кожній клітинці мого тіла. Я сиділа в передчутті його приїзду. Удалині помітила спортивний автомобіль білого кольору з чорними смугами. Він нісся на такій швидкості, що я аж підвелася з лавки. Моє серце почало шалено битися, а всередині переповнювали відчуття. Хвилювання та адреналін з кожною секундою наростали. Автомобіль різко розвернувся та проїхав попри мене, здіймаючи вітер. Моє волосся розлетілося в різні боки, а я усміхнулася та радісно сплеснула в долоні. Ніколи не думала, що на перегонах можливо отримати такі надзвичайні враження.

Здається, Гордій вирішив ще трохи покататися, бо він не зупинився, а автомобіль зник з мого поля зору. Я опустилася на лавку й налякано підскочила, коли важка рука лягла на моє плече.

— Вибач, не хотів налякати, — з усмішкою сказав дідусь Гордія.

Я полегшено видихнула та поклала руку на свої груди, що сильно здіймалися з переляку.

— Не очікувала вас тут побачити, — пробурмотіла я.

— Ти так сильно була захоплена автомобілем, що навіть не помітила, як я підійшов до тебе. Тобі справді подобається?