Кохаю. Цілую. Твій дах - Марина Комарова

- Дайте триста грамів, - брязнула я, не відводячи погляду від дами.

Недобре так, не можна витріщатися. Але вона посміхається. І ніби щось хоче запитати.

- Я вас почекаю на вулиці, - раптом сказала вона та кивнула на шоколад. – Розповісте потім.

І так швидко покинула магазин, що я нічого не встигла сказати.