Янтарний поцілунок - Кейтрін Шкроб

  Розумію, що якимось чином опинилась на руках чоловіка. Як йому це вдалося провернути не второпаю. І тепер наші обличчя, по яким стікають краплі, впритул одне до одного. Я бачу карі очі й від природи трохи закручені вії, широкі вуста, чіткі вилиці… Цей чоловік теж розглядає мене, але не допитливо, а стурбовано. 

-Ви ледь не втопилися… - чутливо бринить приємний голос.

-Я? - відверто дивуюся.

-Не вмієте плавати?

-Вмію…

  Тепер він виглядає ще розгубленішим. Намагається прочитати мене, але, здається, у нього це погано виходить.

-Смертниця? - лине аж надто дивне припущення з його вуст, і я на них задивляюсь з особливим трепетом.

  Цей чоловік аж надто приємний мені. І зовнішність, і голос… А ще він намагався мене врятувати - і це, взагалі, робить його супергероєм. А тоді несподівано пролітає мрійлива запитальна думка про те, які на смак ці губи. І ця думка лякає мене, змушуючи почуватись винуватою, тому вибираюсь з його рук і відстороняюся.

-Я не тонула, - пояснюю. - З чого ви взяли? 

-Випадково побачив, як ви занурились і довго не виринали. Тож… якщо ви не смертниця, то хто?

  Мої вуста мимовільно розтягуються в широкій усмішці. Цей незнайомець не знає, що я роками займалась плаванням, тому ситуація видається кумедною.

-Русалка! - бадьоро вигукую та знову занурююсь у воду. 

  Відпливаю щодуху, і винирюю за людьми, які стоять найближче. Ті курортники - це літнє подружжя. Вони не звертають на мене увагу, розмовляють про щось своє. А для мене вони щит, який дозволяє сховатися від мого рятувальника, але водночас з тим спостерігати за них звіддаля. 

  Той чоловік оглядається врізнобіч. Однозначно шукає мене. Цікаво, як діятиме… Покрутивши головою, він пірнає. Через декілька секунд його голова показується над лінією води, а тоді він знову повертається до морських глибин. Невже мене шукає? Навряд отак плаває у власне задоволення. І ця ситуація мене смішить все більше. Навіть на якийсь час задивляюсь, як спритно з наснагою він пірнає знову і знову. Врешті трохи відходжу від подружжя й вигукую, коли голова незнайомця в черговий раз показується над поверхнею:

-Не вірите, що русалки існують? 

  Він різко обертається на мій голос і, здається, голосно зітхає. Рукою витирає мокре обличчя й тільки налаштовується відповісти, як я присідаю у воді, від чого знову занурююсь. Тепер він вже не шукатиме мене. Зрозумів, що вмію надовго затримувати дихання. А я винирюю знову ж якнайдалі, тікаючи від свого рятівника.

***

Мої любі та кохані, цю книгу залишу безплатною. Такий от подаруночок. Оновлення очікуйте щодня і обов'язково підпишіться на сторінку, щоб знати про усі мої новинки.

Поринайте з головою повністю ❤️