Не в красі щастя - Ангеліна Кріхелі

Нарешті вихідні. Аліна задоволено потяглася, не поспішаючи вибиратися з ліжка. Сьогодні вона може дозволити собі...

Не може, вирішив Голд, наполегливо потягнувши ковдру на себе.

- Гей! Це моє! - не дуже серйозно заперечила дівчина і знехотя вибралася з ліжка.

Холод одразу овіяв зігріте сном тіло. Зябко зіщулилася і обхопила себе руками за плечі. Із першої зарплати треба купити халат. Так недовго й захворіти.

Голд уже крутився біля дверей, скулив.

- Пробач, друже, - схаменувшись, винно пробурмотіла вона. - Мені потрібно п'ять хвилин, щоби зібратися.

Пес з докором глянув на господиню, нетерпляче пританцьовуючи біля виходу.

Зібравшись у рекордно короткий час, натягла бейсболку – наносити грим ніколи, а приховати обличчя обов'язково треба.

Вже зачиняючи двері, почула дзвінок свого мобільного. За законом підлості, звичайно ж, забутого у квартирі. Довелося повернутись і відповісти.

- Добрий ранок! - бадьорий голос Романа різко контрастував із самопочуттям Аліни, яка все ще не виспалася.

- Могло б бути трохи кращим. Але мені так і не дали вдосталь повалятися в ліжку, - беззлобно буркнула дівчина, квапливо спускаючись сходами слідом за Голдом, що натягував повідець.

- Отже, я розрахував час правильно! – радісно уклав Роман.

Наступної миті двері під'їзду відчинилися, щасливе щеня вилетіло на подвір'я, мало не збивши з ніг слідчого, що стояв там.

Він радісно посміхнувся, почесав собаку і прибрав мобільник у кишеню джинсів.

- Як ти тут опинився?

Ну так, питання безглузде. Від розгубленості чого тільки не брякнеш. Он і машина його стоїть на парковці. Щоправда, на місці сусіда. Про це треба повідомляти? Чи хай домовляються самі?

- Щось трапилося? - уточнила вона про всяк випадок.

- Сталося! - захоплено констатував Рома.

- Невже його зловили? - прозвучало з надією та зневірою.

Посмішка сповзла з обличчя слідчого, але відразу розцвіла знову.

- До впіймали і посадили ще дуже далеко, хоча пара нових зачіпок є. Але сьогодні герой дня – Голд.

- Що це означає? - спантеличено перепитала дівчина, йдучи за собакою, яка зосереджено вишукувала потрібне місце для туалету.

- Тиждень взаємної адаптації минув, - охоче пояснив Роман. – Як і твій перший тиждень на новій роботі. Я хочу знати подробиці, а Голд – здобути нові навички.

Він розплився у широкій задоволеній посмішці. Звертатися до моделі, що стояла навпроти, на "ти" виявилося навіть приємніше, ніж він очікував. Здавалося б, дрібниця, а серце зігріває, робить ближче.

Оглянувши ще сонну дівчину перед собою, слідчий добродушно посміхнувся. Невже вона серйозно вважає, що природну досконалість можна заховати під бейсболкою та одягом оверсайз?

Це і тішило його, і викликало тривогу. Адже спостережливим може бути не тільки він.

- До дев'яти місяців малюкові треба мати важливі навички та елементи соціалізації, - весело пояснив Роман. - Вихідні відмінно підходять для дресирування. Натаскувати його будуть інші фахівці в неділю, я вже домовився. Та й не можна цього робити у людних місцях, небезпечно. А з чимось простіше і самі впораємося по суботах. Ти теж маєш бути присутньою. Тому що бути слухняним він повинен насамперед для тебе.

- Гаразд, - невпевнено протягнула Аліна, погоджуючись.

У ній боролися інтерес і лінощі, породжена втомою. А ще у вихідні незмінно накочувала хвиля туги за рідним домом та родиною. Такими недосяжними зараз. Вона не могла навіть зателефонувати їм та дізнатися, як справи. Востаннє це вдалося зробити перед переїздом до цього міста, випадково обраного на карті за принципом найбільшої віддаленості та найменшої схожості з мегаполісом.

Тоді вона попередила, що на якийсь час зникне для їхньої ж безпеки. Але поспілкуватися встигла лише з мамою.

Відмінно, тренування дозволять їй трохи відволіктися та освіжити думки.

- Що я повинна робити?

Задоволений Голд, який упорався з природними потребами свого організму, вже крутився біля її ніг.

- Ти обрала досить дорослого цуценя, - задумливо констатував слідчий, уважно вивчаючи грайливу мордочка перед собою.

Він сів навпочіпки, потім став навколішки і гладив задоволену животину.

- Я не вибирала, - знизала плечима співрозмовниця.

Голд зацікавлено підняв мордочку вгору, щоб краще її бачити, ніби розумів, про що йдеться, і для нього було важливо, що вона скаже.

– Ми просто знайшли один одного.

Здається, пес почутим залишився задоволеним.

Аліна обсмикнула себе. Так і з глузду з'їхати можна. Німецькі вівчарки, звісно, дуже розумні собаки. Але не настільки!

- А це має значення?

- Вважається, що до трьох місяців щеня має вміти приходити, коли його звуть, сидіти, красиво ходити на повідку і стримувати сечовий міхур близько трьох годин. Йому без тижня п'ять місяців, а ми лише почнемо освоювати все це.