Не в красі щастя - Ангеліна Кріхелі

- Я ж вчасно, - уточнила вона із сумнівом у голосі. Можливо, вчора від надлишку емоцій щось наплутала.

- Для роботи, так, - із загадковою усмішкою пояснила Марина, потираючи руки в передчутті.

Німе питання застигло в очах подруги та змусило ту трохи остудити запал.

- Тобі треба познайомитись із колективом! - пояснила, як нерозумній.

- Це обов'язково?

- Звичайно!

- А почекати до завтра це не може?

- Це робота може до завтра почекати! А колектив тобі ніколи не вибачить ігнор. Та ти не хвилюйся, у нас небагато людей працює.

Небагато людей, яким Аліна старанно усміхалася дружелюбно, виявилося понад двадцять. Крім прибиральниць та сек'юріті.

Аліна їх рахувала. І саме це стало першим каменем спотикання, що умовно розділило колег на два табори: підтримки та засудження новенької. Одні вважали обслуговуючий персонал не вартим навіть вітання. Інші раділи, що людяність ще існує і хтось розуміє цінність праці на фронті чистоти та порядку.

Що цікаво, навіть самі прибиральниці розділилися на ці два табори. Одна з жінок, гордо піднявши підборіддя заявила, що клінінг-менеджмент (прибирання, тобто) - лише тимчасовий етап у її житті, що не заслуговує на увагу. Друга, трохи старша, з промінчиками смішних зморшок у куточках очей, тільки добродушно посміхнулася на це, і зголосилася допомагати Аліні упорядковувати її нове робоче місце.

Праці було чимало. Заручившись підтримкою працьовитої бджілки з відром і ганчірками, дівчина старанно відтирала поверхні, до яких могла дотягнутися. Саму прибиральницю, наполегливо і всупереч протестам, посадила на м'який диван у зоні очікування, заварила їй солодкий чай з травами і переконливо попросила давати цінні вказівки дистанційно, підказуючи, де ще причаївся підступний бруд, що залишився непоміченим.

У процесі дівчина ненав'язливо розпитувала про компанію, намагаючись дізнатися про це зміїне лігво якомога більше. А судячи з поведінки більшості колег, офіс справді можна було назвати скоріше джунглями, де кожен сам за себе, аніж згуртованою командою однодумців. Дивно, що компанія з підбору персоналу не дуже ретельно підбирала його для себе. Інакше чим ще пояснити роз'єднаність колективу, що впадала в очі?

Завантаживши всі папки та книги на стіл, протерла їх і зайнялася верхніми полицями. Захоплено намиваючи меблі, які без шару бруду виявилися набагато красивішими, Аліна уважно слухала щиру розповідь жінки.

Це не було схоже на плітки чи обговорення інших людей. Констатація факту. І трохи виправдання кожному, яке старанно шукала бабуся.

Аліна змусила взяти себе в руки і не розплакатися. Адже її батьки теж немолоді. Їх теж нема кому захистити. Вони також змушені працювати. Хоча вона й надсилала їм регулярно досить значні суми, але її не було поруч. А гроші з'їдало лікування батька. Успішне, але вкрай дороге.

За цією працею та роздумами її і застав здивований Макс.

Він, як завжди, увійшов до свого офісу, сьогодні чомусь дивно жвавий. Попрямував до себе в кабінет, пройшовши нещирі посмішки та привітання підлеглих. І застиг на порозі приймальні, що ніколи до цього не сяяла такою чистотою.

Йому чомусь здавалося, що якщо ніхто не працює тут, то й надмірне прибирання не потрібне. Він навіть не помітив, наскільки занедбаний простір перед його кабінетом. Адже прийомна - обличчя начальника.

Він вражено дивився на тітку Нюру, взяту ним на роботу з доброти душевної. Її пенсія не годилася навіть для того, щоб накопичувати на свій похорон. Він взагалі не розумів, як на це вижити. А вона нічого не тямила в новомодних технологіях прибирання. Натомість у її чергування в офісі завжди було чисто, без скандалів та склок. І пахло від неї домашнім затишком, чи що. Жодного разу не пошкодував він про своє рішення.

І ось сидить тітка Нюра в непомітній уніформі на дивані для VIP-клієнтів у зоні очікування, мовить про свою юність з ностальгією у погляді, аристократично притримуючи чашку з ароматним чаєм. А навпроти, ставши навшпиньки, орудує ганчіркою його новий референт. Щохвилини поправляючи жахливі окуляри в потворній оправі. І абсолютно точно не використовуючи табурет, щоб дістати до верхніх полиць.

Макс задумливо схрестив на грудях руки, притуляючись плечем до дверей. Тітка Нюра помітила його, схаменулась, спробувала встати, але він жестом попросив не видавати його і продовжувати спілкування.

Примружився, розглядаючи довготелесу постать у мішкуватому одязі перед собою.

Аліна відчула на своїй спині пропалюючий зацікавлений погляд, стрімко обернулася, мало не випустивши ганчірку. Поспішно підтягла окуляри, що знову з'їхали. На дужці залишилися вологі візерунки засобу для миття. Але з цим вона розбереться пізніше. Згорбилася трохи, привіталася.

Максим кивнув, відлипаючи від стіни, і пройшов повз, зачинивши за собою двері до кабінету.

Тітка Нюра знизала плечима у відповідь на розгублений погляд Аліни.

Дівчина постояла в задумі кілька хвилин, глядячи на кабінет загадкового керівника. Вона цілком точно могла б сказати, що більшість пафосу в його поведінці наносна. Ось тільки навіщо? Це страшенно псує його.

Махнувши рукою - чудасії багатих наймачів - їхні особисті проблеми - повернулася до перерваного заняття. Хотілося якнайшвидше покінчити з прибиранням і зайнятися ознайомленням з документами.