Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора - Ольга Обська

Ентоні боровся з собою. Як же йому хотілося зробити те, що колись міг собі дозволити. Як він скучив за тими відчуттями. Як скучив за її ароматом, за її гарячим подихом, за її тихими стогонами. Усе його єство кричало не слухати Габі. Потопити її сумніви у поцілунках. Вона налякана та розгублена. Її трясе. А він знає, як угамувати тремтіння. Він знає, як її зігріти. Якби він дав собі волю, якби зробив те, чого так пристрасно бажав, Габі забула б про все. Вони обоє забули б…

…але Ентоні не міг так вчинити. Він мав вислухати її. Мав спочатку переконати, що всі тривоги марні.

— Пам'ятаєш той вечір? Весь день вирувала негода, а ближче до заходу сонця небо прояснилося, — її голос був тихим і тривожним.

— Пам'ятаю.

Вечір, про який говорить Габі, міцно врізався в пам’ять. Перед тим, як вона прийшла у вежу, Ентоні розмовляв з Ареном і дуже розлютився. Як той міг так жорстоко вчинити з жінкою, яка хоч і не була законною дружиною, але була відданою, кохала всім серцем?

— Того вечора я йшла розповісти тобі про те, що чекаю дитину.

— І чому не наважилася?

Якби Ентоні вже тоді дізнався, що Габі вагітна, зробив би все можливе, щоб вони були разом. Але вона не розповіла. Може, й сьогодні б промовчала, якби він сам не здогадався.

— Габі, — він ніжно провів рукою по її волоссю. І знову мужньо не дозволив собі більшого.

Це ж треба таке. У них буде дитина. Ентоні й сам не знав, як здогадався. Габі вирішила, що це вже помітно. Але ні, відколи він її бачив востаннє, вона стала тільки ще стрункішою і тендітнішою. Але все ж таки щось у ній змінилося. Лінії стали більш жіночні, очі серйозніші.

Габі. Носить. Його. Дитину. Ентоні кілька разів подумки повторив цю фразу. Вона йому подобалася. Кажуть, чоловіків подібні новини більше насторожують, аніж ощасливлюють. Але Ентоні був щасливий. Йому хотілося якомога швидше закінчити цю важку розмову, все прояснити, заспокоїти Габі і, нарешті, дати волю емоціям. Тоді вже він їй покаже, наскільки радий.

— У мене була рішучість розповісти, — продовжила Габі. — але раптом з'явилися ментальні образи, які все перевернули…

Вона затремтіла ще більше.

— Це важко пояснити. Я сама не розуміла, як таке можливо. Але образи, які я бачила, говорили, що ми можемо бути разом лише якщо не буде дитини. Я бачила образ бездітної пари, розумієш? Але ж дитина вже була. Я вже носила її під серцем. Це означало, що якщо я залишуся з тобою, то з ним щось станеться.

Напевно, якби Ентоні був у іншому настрої, слова Габі його вбили б. Але він з самого початку розмови, з того моменту, як Габі переступила поріг його будинку, був упевнений, що не існує нічого, що завадило б їм бути разом.

— Це якась помилка, — сказав він спокійно. — У тебе сильний дар, я знаю. Але всі помиляються.

Ентоні обхопив її голову долонями і підняв, щоб зазирнути в очі. Вона кліпала, намагаючись змахнути блискучі бісеринки гірких сліз. І він допомагав їй — цілував у куточки очей.

— Ентоні, я тебе так кохаю, — з відчаєм зізналася Габі і обвила його шию руками.

Спокуса. Ентоні різко втягнув повітря, намагаючись не накинутися на неї, як змучений спрагою на джерело води. Ні, натомість він інтенсивно думав-думав-думав.

Він так шалено хотів знайти зачіпку, так пристрасно хотів знайти доказ того, що Габі помилилася — і розгадка прийшла. "Якщо хочеш залишитися зі мною — позбудься приплоду". Того вечора ця фраза Арена, яку він кинув коханці, постійно крутилася у Ентоні в голові. Чужі думки спотворили його ментальний образ. Це Арену судилося залишитися бездітним, а не Ентоні.

— Ну, тримайся! Я зрозумів усе, — радісно пригрозив він Габі. — Ти помилилася. Зараз я тобі все поясню, а потім начувайся!

Він підхопив її на руки і відніс до вітальні, дорогою плутано розповідаючи, про що вони того вечора говорили з Ареном і який ментальний слід міг через це залишитися на Ентоні. Він наводив незаперечні докази, переконливо підкріплюючи їх поцілунками.

Здається, аргументи діяли. Габі все міцніше притискалася до нього, позбавляючи його залишків самовладання.

У вітальні панувала напівтемрява. Вона освітлювалася лише полум'ям каміна. Шалений танець язиків вогню нагадував їхню першу ніч, розпалюючи все сильніше. Ентоні акуратно опустив Габі на диван, насолоджуючись її затуманеним поглядом. Від п'янкої млості її губи розкрилися, знову запрошуючи цілувати. Він пив їх, хмеліючи все сильніше. Жар внутрішній і жар від полум'я каміна шепотіли солодку підказку — треба позбутися зайвого одягу.

Проте реалізувати задумане не вдалося. Ентоні почув чиїсь квапливі кроки в коридорі. І вони були настільки наполегливо квапливими, ніби щонайменше починається пожежа. Щойно Ентоні відірвався від Габі і привів їх обох з напівлежачого положення в сидяче, до кімнати увірвався порушник спокою. І хто ним виявився? Власний кузен. Ну дякую, Джозефе, як ти вчасно. Ентоні його вбити захотілося.

Вигляд у кузена першої миті був справді такий, ніби як мінімум будинок горить. Зате буквально наступної секунди обличчя осяяло якесь здивування. Він на всі очі дивився на тих, хто сидів на софі і спантеличено кашлянув.

— Ееее… доброго ранку…

Ентоні послав братові німе запитання: якого біса ти тут робиш?

— Прийшов… ееее…

Видно було, як у Джозефа в голові йде напружена робота думок.

— …за сіллю… — нарешті згадав він. — У мене сіль закінчилася. Не позичиш?

"Яка сіль? О п'ятій годині ранку?! Зникни!" — все це Ентоні вклав у багатозначний погляд. І Джозеф, який не страждав тупоумством, вирішив, що час зникати:

— Хоча мені не обов’язково зараз. Пізніше загляну. Не проводжай.

Ентоні не знав, як витерпів ці кілька хвилин. Його шалено вабило до Габі. Не цілувати її було фізично боляче. Варто було Джозефу зникнути, Ентоні знову притягнув її до себе. Вона охоче підставила для поцілунків шию. Він ішов знизу вгору. Дістався вуха, змушуючи її вигнутись від задоволення. У менталістів мочки вуха — одне з найбільш чутливих місць.