Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

Далі я просто не зможу жити. Біль втрати, розчарування, страх перед майбутнім та радість, що я про все це забуду. Забуду і ніколи більше не згадаю!

Не знаю, скільки часу минуло, як ми ось так обіймались, але коли до кімнати зайшла та ж сама служниця та сказала, що на мене чекають, дівчата почали поспіхом приводити моє обличчя в порядок.

Що ж, зараз я повернусь додому і більше ніколи сюди не повернусь. Ніколи! Забуду все,тільки дівчат шкода, вони були дійсно хорошими подругами і заслуговують на те, аби я розповідали про наші історії своїм дітям, можливо навіть внукам.

До зали мене проводили швидко і зовсім не знайомими мені коридорами. А коли я опинилась на місті, побачила лише Густава, короля та ще якогось чоловіка, за змахом руки якого посеред кімнати з’явилось димчасте кільце. Підозрюю, ця штука й перенесе мене додому. Але дивно буде, з’являтись у сукні посеред світу білого.

Я стояла, мов дурепа, і вирячилась на портал. Усе чекала, що Густав щось скаже, зробить, зупинить мене!
Та я вже була готова змиритись з його сотнею жінок, але востаннє нагадала, що теж маю гордість. Так, ні до чого хорошого вона не приведе, але поступатись нею я теж не повинна. У цьому світі й так не знають, що таке права жінки.

Востаннє кинувши погляд на Густава, що уважно слідкував за кожним моїм рухом, швидко кинулась до порталу, аби ненароком не передумати. Так буде краще, я про все забуду!

—Стій! —гукнув портальник, хапаючи мене за поділ сукні та відриваючи шматок. І, можливо, я б зупинилась, якби мене силою не засмоктало у вир.