Блискавична для ельфа - Марита Полл
Якщо Араторн думає, що я пробачу його, і він зможе відкараскатися якимось букетом, то глибоко помиляється.
— Татіє, навіщо ти так? - спитала Лейла, коли слуга вийшов за двері, несучи з собою квіти.
— Як так? - подивилася я на дівчину.
— Він твій чоловік... — почала Лейра, але вистачило лише погляду, щоб дівчина замовкла.
— Так, він мій чоловік. І це лише збіг обставин. Якби не виявилося, що він народився першим, була б я зараз дружиною Аранеля. Він сам відмовився від мене! Сам! Розумієте?
— Але хоч би вислухати, ти його можеш? - запитала Лейла.
— А навіщо? Все, що він хотів сказати, він сказав перед весіллям. І те, що він зараз хоче налагодити стосунки зі своєю дружиною, не змінює суті. Він не кохає мене!
Я не стримала сліз, і тому, розвернувшись, втекла до своєї кімнати і замкнулася в ній.
— Таня! - пролунало зовсім близько.
— Йди геть. Тільки тебе зараз не вистачало!
— Танечко!
— Іди, Уране! Не до тебе зараз.
І він пішов. А я сиділа на підлозі та плакала.
А потім, крізь зачинені двері, я почула розмову подруг.
— От навіщо ти їй розповіла про Ланайну? - обурювалася Лейла.
— Загалом, це ти перша почала.
— Я викрутилася б.
— Ага, викрутилася б вона! А потім Татія, від когось іншого дізналася б, і образилася б на нас. За те, що приховали.
— Та мало які плітки розпускає ця зміюка? Я не вірю, що Араторн зробив її своєю фавориткою.
— Я теж. Але ж вона справді провела ніч у його покоях!?
— І що? Може, вони розмовляли всю ніч?
— Лейло! Ні ми, ні тим більше Татія, не такі наївні, щоб повірити, що потрапивши в покої Араторна, Ланайна з ним розмовляла. Ця змія досягла свого.
— Нас там не було.
— Не було. Але сама подумай, вночі у нього в покоях залишається інша жінка, а вже вранці, Араторн каже Татії, що не кохає її.
— І що?
— Я не вірю, що він не любить Татію. Він зробив це заради королівства.
— А до чого тут Ланайна?
— Сама посуди! Араторн добровільно віддає кохану до рук брата, знаючи, що вже наступного дня вона стане дружиною іншого. Що йому лишається робити? Він намагається заглушити свій біль в обіймах іншої. І записка ця у квітах...
Я не витрималася та вийшла до подруг.
— Що там було? - спитала Лейра.
— Ти все чула? - зблідла дівчина.
— Чула. Що було у записці?
— Вибач.
— Я не ображаюся на вас. Що було у записці?
— Так я й кажу про записку! Там було лише одне слово: "Пробач".
— Татіє, ти маєш хоча б вислухати його. - прошепотіла Лейла. — Просто вислухати.
— Саме так! А потім вирішиш, що робити далі. – підтримала сестру Лейра.
— Вислухати?
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно