Блискавична для ельфа - Марита Полл
Через три дні Араторну доповіли, що його дружина прийшла до тями. Кинувши всі справи, темний подався до Татії, але біля дверей завмер у нерішучості.
Як він подивиться їй у вічі? Після всіх тих слів, що він сказав. Та він просто зрікся їхнього кохання... І хоч це був вимушений захід і в результаті вони все одно одружилися, але й він не знав, що так все обернеться. Хіба тоді, коли казав їй, що не любить і ніколи не любив, він міг подумати, що вона призначена йому долею? Хіба він міг знати, що весь цей час, Аранель займав його місце? Але тепер хоч зрозуміло, чому брат намагався його вбити. Але хіба це змінює суть?
Коли він погодився на умову Целуса, він думав насамперед про своє королівство. Про те, скільки буде загиблих, якщо не зупинити Тінь. І хоч йому було боляче, від того, що він віддає свою кохану до рук брата збоченця, це не скасовує того, що він зрадив очікування коханої.
Чи пробачить Татія його?
Араторн так і не зміг постукати у двері коханої. Він повернувся до своїх обов'язків і поринув з головою в нові справи, відправивши дружині лише букет квітів із запискою.
ТАНЯ
Поївши, що знайшла під кришкою на підносі, що стояв на тумбочці, я обняла Дженні, що обернулася вже в кішку, і заснула.
Прокинулася через пару годин від того, що Дженні гарчить і впивається кігтями у простирадла.
— Що трапилося, дівчинко? — спитала кішку, але та голосніше загарчала, не зводячи погляду з темряви в кутку кімнати.
Тьмяне світло від магічного світильника, слабо освітлювало спальню, і я вирішила подивитися, що так сполошило Дженні. Але мені не дали навіть підвестися з ліжка. Кішка схопила іклами поділ моєї сорочки і продовжуючи гарчати, потягла мене назад на ліжко.
— Так, що таке, Дженні? - не витримала я.
Мені звичайно не відповіли, але кішка відпустила мій поділ і зістрибнувши з ліжка, в один стрибок, опинилася в тому кутку.
За п'ять хвилин вона заспокоїлася і повернулася на ліжко. Вляглася, і здається заснула.
І що це було?
Я вмостилася поруч, і теж заснула. Цього разу до самого ранку.
Коли ж я прокинулася, то потрапила до обіймів подруг.
— Ми так злякалися за тебе! - вигукнула емоційніша Лейра.
— Адже воно й не дивно! Татії довелося стільки пережити за один день. - відсторонилася, випускаючи мене з обіймів, спокійніша і врівноваженіша Лейла. — Як ти себе почуваєш?
— Для спалячої три доби, скажу, що чудово. А де Дженні? - схаменулась я, не виявивши кішку поруч.
— Квіл прийшов і вони вирушили на прогулянку. - пояснила зникнення моєї улюбленці Лейла.
— Вона така щасливиця! - зітхнула Лейра. — Уявляєш, Квіл зробив їй пропозицію, наступного дня, після її звернення! Вона його справжня пара.
— Як і він її. - погодилася я. — Цього варто було чекати. Може, хоч ви мені розкажете, що сталося? Що я пропустила?
— Розкажемо! Обов'язково. – погодилася Лейла. — Але спочатку, ти приймеш ванну, одягнешся і поснідаєш.
Сперечатися з нею, не було жодного сенсу. Лейла коли хотіла, могла бути дуже впертою.
Мені нічого не залишалося, як виконати її вказівки.
І ось, відставивши порожню чашку убік, я подивилася на дівчат.
— Тепер можна почути новини? - зітхнула я важко, здається переїла.
— Ну, які тут новини? - розвела руками Лейра. — Вони тьмяніють на тлі двох головних подій останнього тисячоліття! Нова богиня Неба та темний король Елателя!
— Значить, мені не наснилося, і Араторн справді став королем?! - більше стверджувала, ніж питала я.
— Так. – підтвердила Лейла.
— А що з Аранелем та Десною?
— Їх одружили наступного дня і заслали до північної резиденції, без права залишати замок та зустрічатися зі знайомими. Ти б чула як репетувала Десна, коли король озвучив своє їм покарання! - захихотіла Лейра.
— А її батько? - згадала я про першого радника.
— Відправлений у відставку та позбавлений звання Глави Будинку. - розповіла Лейла.
— Ого! - тільки й видавила я. — Що ще цікавого сталося?
— Та нічого особливого! Палац і так стоїть на вухах після всіх подій. - відмахнулася Лейра, але я помітила, як подивилася на сестру Лейла.
— Що ви приховуєте? Я бачу, що сталося ще щось!
— Так, це так, дрібниця. Не бери в голову. - зітхнула Лейла.
— Але це турбує тебе, Лейло? Кажіть!
— Ланайна... Вона...
— Що Ланайна?
— Лейла хоче сказати, що цій змії вдалося стати фавориткою Араторна. - розповіла Лейра.
— Що?
— Це було до вашого весілля! - раптом вигукнула Лейла. — Більше її не бачили у його покоях.
— Але вона всім заявляє, що тепер є фавориткою короля. І, що ти, холодна льодяниця, яка не може задовольнити чоловіка. Стерва! - зашуміла Лейра.
А що мені з цим робити? Та нічого!
Араторн сам сказав, що мене не любить. А я? Я зможу заштовхати свої почуття, у найдальніший куточок душі. Адже змогла ж я пережити зраду Сергія, і знову покохати?! Зможу і зараз.
Але чому ж так боляче?
Коли моє стегно пронизав гострий біль від удару об капот, а потім пекучий біль у грудях від блискавки, і то мені не було так пекельно боляче.
Але ж я сильна! Я все витримаю. Попри все, і на зло всяким там темним.
Хоче забавлятися в ліжку з Ланайною? Та не проблема! Нехай забавляється. Те, що ми одружилися, ще нічого не означає. Я не збираюся спати з тим, хто зрадив мене. Може в майбутньому я зустріну своє справжнє кохання, от і подарую йому свою невинність.
А Араторн... Та хай іде лісом!
У двері постукали, і слуга вніс букет розкішних квітів.
— Ваша Величність, Його величність надіслав вам квіти, і просив дізнатися, чи Ви можете його прийняти? - схилився у поклоні слуга.
— Вони такі гарні! - вихопила у слуги букет Лейра. — І записка є!
— Поверніть букет Його Величності, і передайте, що я не готова бачитися з ним. - суворо глянула на подругу, звертаючись до слуги.
— Але...
— Не яких АЛЕ, Лейро! Я не хочу його бачити. - пожурила я подругу.