Загублений ідол Ліни - Катерина Федоровська

- Як у тебе справи? Як життя взагалі? – Самір дивився на неї так, мов вона тут королева котеджного містечка чи мавка, що вийшла з очеретяних хащ.

- Добре. У чоловіка святкування ювілею в суботу. Готуюся. Маю купу питань узгодити, - вона більше собі нагадала про чоловіка, щоб якось розвіявся той манливий шарм, яким огорнув її з голови до п’ят.

- Нічого дивного з тобою не траплялося? За тобою ніхто не стежив? – блиснули ті блакитні бездонні очі якимось занепокоєнням, що вже зовсім здивувало Ліну.

- Крім знайомства з одним диваком нічого такого не відбулося. І саме він нахабно підглядав за моїми сідницями, - відчувала, що по гострому лезу ходить. Бо і в її поведінці та голосі відчувалися заборонені нотки флірту.

- Послухай, Ліно, запиши мій номер телефону, - Самір дістав із кишені свій телефон. – Якщо раптом ти відчуєш якусь небезпеку чи побачиш щось дивне, повідом мене, будь ласка. Я примчу до твого будинку. Я тут неподалік живу.

Махнув рукою на будинок Дмитренків, що якраз стояв найближче до озера. Вони ще й там, на причалі, човна свого швартували. Дмитренки були айтівцями, що володіли доволі прибутковою компанією. Літо вони проводили в Іспанії, зиму – в Таїланді. Нащо їм заміський будинок, якщо вони фактично увесь час за кордоном, Ліна не розуміла. Але ж якось із цим милим подружжям познайомилася біля озера. І навіть по-добросусідському теревенили, коли випадково десь зустрічалися. Хоч і перебували вони тут лише пару місяців на рік.

- Ти родич Дмитренків чи що? – прохання про номер телефону Ліна вирішила проігнорувати.

Бо це була б точка неповернення. Її багата уява вже намалювала картини, як вона ховається із телефоном від чоловіка в гардеробній, у ванній. А від листувань до фактичної зради – шлях короткий.

- Скажімо, близький друг. То як щодо моєї пропозиції? – узяв її руку своєю загребущою долонею. Ліну ніби в полум’я розпечене кинуло чи в льодяну воду.

Такий шквал заборонених і абсолютно протилежних емоцій. І хотілося притиснутися до його міцниx грудей, і водночас обурилася такому нахабству, і нестримна радість заклекотала. Усе змішалося у тому вихорі почуттів та відчуттів. Адже попри те, що не кохала, усі сім років Ліна зберігала чоловікові вірність і навіть думок не було з кимось щось замутити.

А тут же просто за руку взяв, і ніби струмом пройняло. Їй раптом захотілося, щоби він також виявився впливовою людиною і зміг протистояти Нестору Івановичу.  Чи щоб вони втекли кудись разом у якусь теплу країну. Лежати б із цим велетом на пляжі та й насолоджуватися життям. Стоп, Ліно, стоп. Ти знаєш його від сили пів години. А вже наполеонівські плани набудувала. Ба більше, а як же мама?

Лідія Петрівна, мама Ліни, була пенсіонеркою. І навіть не підозрювала, що володіє двома елітними авто, величезним будинком у котеджному містечку та двома квартирами у центрі столиці. Це було логічно оформлювати все майно на маму Ліни. Але ж найперше, Нестор відіграється саме на її матері, якщо дружина йому зрадить.

- Ні, Саміре, це зайве, - рішуче висмикнула свою руку, поглянула на те безтурботне озеро, насупила свої ідеальні темні брови. – Дякую за пропозицію, але я якось сама потурбуюся про себе. На все добре!

Підійнялася і швидкою ходою пішла геть, ніби втікала від нього. Від нього вдалося втекти. А від думок своїх та заборонених бажань, то навряд.

На щастя, тими днями вони більше не перетиналися. Заклопотана Ліна доволі успішно організовувала процес підготовки до важливої події. Безпосередньо день його народження був серед тижня. Але Нестор Іванович скромно відсвяткував на роботі. Ледь завів Валентин п’яного шефа додому.

Ну а вже грандіозне свято намічалося на суботу. Усе було сплановано, замовлено й узгоджено. Одного не могла знати вірна дружина ювіляра,  що на тому святкуванні, дійсно, трапиться трагедія.