Магія без пам'яті - Мiла Морес

Минуло ще два тижні. Навчальний семестр добігає кінця, залишилося всього кілька тижнів до іспитів.

Я налагодила своє життя. Стала старанною ученицею. Почала на рівних спілкуватися з однокурсницями. Працюю з містером Нотрилом, ми з ним потоваришували, намагаюся більше не переходити межу, не чіплятися до нього з поцілунками, але іноді дуже цього хочеться, так і тягне до нього доторкнутися.

Рокс знову відвідує академію, бачуся на парах із ним регулярно. Він продовжує поглядати на мене, часом таращиться надто довго, але заговорити не намагається. До того ж містер Нотрил контролює, щоб він не підходив до мене, буквально проводжає його очима, коли він пересувається по аудиторії.

Стосовно Рокса було проведено розслідування, але все швидко зам'ялося, тому що я відмовилася писати заяву і взагалі висловлюватися щодо того, що сталося. У своєму блозі написала невелику замітку про те, що кожна дівчина сама має право вибирати, як їй чинити зі своїм тілом, але я вважаю за краще зберегти себе для справжнього кохання. Перед публікацією дала прочитати свій текст містеру Нотрилу, йому сподобалося, я отримала похвалу. Тож тепер у мене репутація порядної дівчини, яка чекає на свого призначеного. Ще й вийшло, що ту ж ідею я несу в маси, ніби залучаю інших наслідувати мій приклад.

Днями поговорила телефоном із мамою. Вона ні слова не сказала про те, що батько не отримав за мене грошей. Більше скаржилася на молодших сестер, що вони не допомагають їй по дому, що багато на неї звалилося. Я вислухала все сказане, але допомогу не пропонувала. Мені дуже подобається те життя, яке в мене тепер. Я вільна і незалежна, я доросла, і мені не потрібно робити те, чого не хочеться.

З містером Нотрилом ми надрукували більшу частину його наукової роботи. Записали кілька прикладів, що описують зустрічі призначених пар. Підозрюю, що всі історії містер Нотрил списав із життя. Він не уточнював, але мені здалося, що це про його близьких родичів. Жодних імен, без конкретики, без уточнення сил, але з докладним описом відчуттів.

- Містере Нотрил, можна? – стукаю у двері викладача увечері. - Ви вже закінчили справи? Будемо писати?

- Так, Лаурі, проходь.

Сіла за робочий стіл викладача, відкрила файл на його ноутбуці, підготувалася друкувати.

- Давай, ось тут додамо один абзац, - схилився до мене, показує на екрані потрібне місце. Містер Нотрил настільки близько, що голова паморочиться від його запаху, надто приємно він пахне, і, здається, я дихаю ним. Мені б заткнути носа, щоб не відчувати нічого, але я, навпаки, жадібно втягую повітря. Його дихання лоскоче мене за вухом, активізуючи мурашок на моїй шкірі. Вони вже витанцьовують у всіх досяжних місцях. Я зараз як порохова бочка. Думала, що сексуальне бажання з часом притупиться, якщо я ні з ким не цілуватимуся, але насправді все навпаки. Я перетворююся на голодну самку, готову вчепитися в першого зустрічного. І поки що така ціль поруч зі мною – містер Нотрил. Він до мене найближчий, і він такий сексуальний.

- Я готова, - схаменулася, чекаю, що надиктує викладач, а сама стежу за його рухами, сидячи за столом боком. Мені подобається спостерігати за ним. Прогулюється кімнатою в білій футболці і темних спортивках, погляд спрямований у нікуди, між бровами складка, що підтверджує, що він занурений у думки.

Який він сексуальний у цьому домашньому одязі... Я б накинулася на нього, якби він не був моїм викладачем і благодійником.

Підставила руку під підборіддя, милуюсь чоловічим тілом. Думаю, краще б він і справді купив мене для ліжка. Це був би цікавий досвід, та й не довелося б так мучитися від невгамованого бажання. Адже йому теж треба розслаблятися. Цікаво, чи є у нього хтось для постільних розваг чи ні? Я так і не зрозуміла, хоч сама веду його щоденник. Останнім часом вечорами він завжди вдома, ніби й не гуляє зовсім.

- Про що замислилася, Лаурі?

- Ні про що, - ховаю очі.

На його обличчі раптом опинилися окуляри. Ті самі в чорній оправі, які мають невідомі мені магічні властивості.

- Ні про що, кажеш?

- А навіщо вам окуляри? Вони читають думки? - посміялася, а потім смикнула сама себе, бо на мить припустила, що він справді дізнається, про що я весь цей час думала. Соромно дуже. - Зніміть їх, містере Нотрил. Так не чесно.

- Ні, думки вони не читають, - тепер і він посміюється. - Ти писати сьогодні збираєшся?

- То ви ж нічого не диктуєте.

- Я взагалі-то диктував, але ти так задумалася, що нічого не чула.

- Вибачте, - я вже почервоніла. - Можна ще раз?

- Так, Лаурі. Пиши. За відомими магічному співтовариству прикладами відомо, що призначення можна відчути приблизно з вісімнадцяти-двадцяти років. У ранньому віці ці почуття не виявляються. З етичних міркувань чоловік не може заявити про призначення, перш ніж жінка його відчує. Це негласне правило, але воно не є законом у світі магів.

- Містере Нотрил, вибачте. Тобто, ви хочете сказати, що якщо мені ще немає двадцяти, то я можу не впізнати свого призначеного?

- Так, Лаурі. Саме так. Молоді дівчата, як правило, не бачать різниці між призначенням, симпатією та сексуальним потягом. Це може розпізнати лише чоловік. Але жінки з досвідом відчувають все інакше. Наприклад, Аліта зустріла свого чоловіка у сімдесят п'ять. Вона відчула магію призначення, хоч і не змогла зрозуміти, що це і є те, чого вона чекала все життя.