Зрадник, проклятий та демон - Рита Адлер
- Це ж ти, Рохерте Веллс? - запитала я, затамувавши подих: а раптом це хлопець із ліліями?
- А хто ж іще, - почула трохи охриплий голос. - Тепер ти задоволена?
- Так, я запам'ятаю наше весілля на все життя. Але де моя весільна подружка Баіра?
- Там, де їй і належить бути.
- А де їй належить бути?...
- Звісно ж, у Пеклі.
- От ніколи б не подумала, що моєю подружкою на весіллі буде примара, і що заміж я вийду по той бік Чорної діри.
Раптом я побачила попереду тьмяне світло. З кожним кроком воно ставало все яскравішим, аж нарешті вибухнувши тисячею вогнів.
– Ой, яка несподіванка! – радісно заверещала я, оглядаючись навкруги, бо це був зал, заповнений безліччю людей - галантних кавалерів і дам у вечірніх сукнях. Вони танцювали посеред зали, біля стін стояли фуршетні столи, що ломилися від вишуканих наїдків.
- Наше весілля продовжується, - нахилившись, Рохерт Веллс пристрасно поцілував мене в губи.
- Але хто вони всі? Невже привиди?
- Так, це представники темних сил, і серед них демони, якими я повеліваю.
- Все, з мене достатньо, - я тільки тепер зрозуміла, що зайшла надто далеко, і моє весілля з володарем демонів - це надто велика ціна за зняття проклятого браслета.
Уже краще б я вийшла заміж за звичайного чоловіка, за капітана Дейва, принаймні, там у мене була б надія жити нормальним життям, а так … - запізніло подумала я, кружляючи в скаженому вальсі, посеред натовпу, який нам аплодував.
Найобразливіше, що до цього були причетні мої батьки!
Тепер Рохерт Веллс був одягнений дуже вишукано – чорний костюм, краватка-метелик, запонки із діамантами. Я якимось дивом все ще залишалася у сукні, що ідеально на мені сиділа, і навіть фата була на місці.
- Не треба сумніватися, - коли я була за мить до непритомності - від думок і тому, що закрутилася голова, прошепотів чоловік, притримуючи мене за талію і - у всіх на очах! - вкладаючи мене на величезний червоний диван і нахиляючись зверху, доторкаючись пальцями до підборіддя, зазираючи в очі. - Ти ж задоволена умовами шлюбного контракту?
- Так ... - прошепотіла я, відчуваючи якесь затьмарення та приємне тремтіння, що пробігло по всьому тілу від цього легкого дотику та близькості його обличчя; тим часом вмілі руки повелителя демонів ніжно пестили мої ноги, піднімаючи спідницю все вище. Коли його долоня перемістилася на груди, а пальці шарпнули за комір… врізнобіч порснули дрібні ґудзики, і, мов горох, розсипалися по підлозі.
За якусь вмить я зосталася зовсім без весільної сукні.
- Тоді виконай те, що тобі належить, - шарпнувши за шнурок, чоловік опустив донизу балдахін із напівпрозорого персикового серпанку.
- Але…
Приклавши палець до моїх вуст, Рохерт Веллс скинув свій піджак, зоставшись у білій, мов сніг, сорочці.
- Якщо ти вирішиш повернутися додому, я миттю відправлюся туди вслід за тобою.
- Справді? Ну так… Адже мій тато обрав тебе не просто так…
- Але тепер ти – моя дружина, - сорочка, мов поранена чайка, упала на спинку дивана, - і я мушу зняти із тебе цей проклятий браслет.
- Але всі вони… - розгублено прошепотіла я, підібравши коліна та згоряючи від сорому, тому що привиди все ще стояли тісним півколом довкола нас, ми – в самому центрі, і всі очі були спрямовані на шлюбне ложе, адже саме ним і мав стати цей червоний диван, вкритий шовковим простирадлом.
- А невже нам слід щось приховувати? – щиро здивувався мій все ще наречений, зачепивши мої вуста теплим подихом. - Ти ж сама хотіла гостей, от і маєш.
- Але так не можна…
- А що в цьому такого? – майже поблажливо посміхнувся Рохерт Веллс, ковзнувши пальцями по моїй шиї та опускаючи ще нижче, до грудей, аж мене кинуло в жар.
- Я не так собі все уявляла…
- А як ти собі це уявляла?- пристрасно прошепотів прекрасний демон, владно притискаючи мене до свого міцного тіла.
Якщо чесно, я не уявляла ніяк.
Можливо, він напустив на мене якихось чар, або ж так діяли його обійми, бо моє дівоче тіло раптом почало розпускатися, мов квітка, прагнучи обіймів, близькості… і мені було байдуже до усіх тих примар, що пильно спостерігали за нами з-поза прозорого серпанку.
Відчувши міцну чоловічу руку у себе на талії, я зрозуміла – неминуче вже близько.
У його смарагдових зіницях спалахнули зловісні вогники.
Скрикнувши, я вхопилася за плечі чоловіка, глибоко впиваючись у його шкіру гострими нігтями, роздираючи до крові.
- Боляче… - засичала я, кусаючи свої вуста.
- Це нормально, - Рохерт Веллс повільно злизав крапельки поту із мого чола, провів язиком по моєму підборідді, зминаючи поцілунком губи.
Я вхопилася за шовкове простирадло та зім’яла його в руках.
Коливання дивану було схоже на морські хвилі, і ці очі, що дивилися зверху, і з усіх боків – стали свідками мене нової.
- Ти неймовірна красуня, землянко, - проводячи кінчиком язика по моєму вусі, прошепотів мій чоловік. І з-поза завіси відгукнулося луною: така красуня.
- Так, я знаю… - самими вустами підтвердила я.
- Тепер ти – одна із нас, графиня Анастасія Веллс, і цієї миті отримуєш від мене магічний дар сили демониці.